Короткий переказ твору Ріп Ван Вінкль (Вашингтон Ірвінг)

Біля підніжжя Каатскільскіх гір розташована старовинна село, заснована голландськими переселенцями в найбільш ранню пору колонізації. У давні часи, коли цей край ще був британською провінцією, жив у ній добродушний малий на ім'я Ріп Ван Вінкль. Всі сусіди його любили, але жінка в нього була така сварлива, що він намагався частіше йти з дому, щоб не чути її лайки. Одного разу Ріп пішов у гори на полювання. Коли він збирався повертатися додому, його покликав якийсь старий. Здивований, що в настільки пустельному місці опинилася людина, Ріп поспішив на допомогу. Старий був одягнений у старовинний голландську одяг і ніс на плечах барило - очевидно, з горілкою. Ріп допоміг йому піднятися по схилу. Всю дорогу старий мовчав.Пройшовши ущелині, вони вийшли в балку, схожу на маленький амфітеатр. Посередині на гладкій майданчику дивна компанія грала в кеглі. Всі гравці були одягнені так само, як старий, і нагадали Ріпу картину фламандського художника, що висіла у вітальні сільського пастора. Хоча вони розважалися, їхні обличчя зберігали суворого вигляду. Всі мовчали, і тільки стукіт кроків порушував тишу. Старий став розливати горілку у великі кубки і знаком показав Ріпу, що їх слід піднести граючим. Ті випили і повернулися до гри. Ріп теж не втримався і випив кілька кубків горілки. Голова його запаморочилося, і він міцно заснув.

Прокинувся Ріп на тому ж горбі, з якого ввечері вперше помітив старого. Був ранок. Він став шукати рушницю, але замість нового дробовика виявив поряд якийсь старий, з'їдений іржею самопал. Ріп подумав, що давній гравці зіграли з ним злий жарт і, напоївши горілкою, підмінили його рушницю, клацнув собаку, Але вона зникла. Тоді Ріп вирішив відвідати місце вчорашньої забави і зажадати від гравців рушницю і собаку. Піднявшись на ноги, він відчув біль у суглобах і зауважив, що йому бракує колишньої рухливості. Коли він дійшов до стежки, по якій напередодні разом із старим піднімався в гори, на її місці тек гірський потік, а коли він ледве добрався до того місця, де був прохід в амфітеатр, то на його шляху стали стрімкі скелі. Ріп вирішив повернутися додому. Підходячи до села, він зустрів декілька абсолютно незнайомих йому людей у дивних одягах. Село теж змінилася - вона розрослася і стала багатолюдні. Навколо не було ні одного знайомого обличчя, і всі здивовано дивилися на Ріпа. Провівши рукою по підборіддю, Ріп виявив, що у нього виросла довга сива борода. Коли він підійшов до свого будинку, то побачив, що він майже розвалився. У будинку було порожньо. Ріп попрямував до кабачків, де зазвичай збиралися сільські «філософи» і нероби, але на місці кабачка стояла велика готель. Ріп подивився на вивіску і побачив, що зображений на ній король Георг III теж змінився до невпізнання: його червоний мундир став синім, замість скіпетра в руці опинилася шпага, голову вінчала трикутна капелюх, а внизу було написано «Генерал Вашингтон». Перед готелем юрмився народ. Всі слухали худого суб'єкта, який просторікував про громадянські права, про вибори, про членів Конгресу, про героїв 1776 р. і про інші речі, зовсім не відомих Ріпу. У Ріпа запитали, федераліст він чи демократ. Він нічого не розумів. Людина в трикутному капелюсі суворо запитав, за яким правом Ріп з'явився на вибори зі зброєю. Ріп став пояснювати, що він місцевий житель і вірний підданий свого короля, але у відповідь пролунали крики: «Шпигун! Торі! Тримай його! »Ріп почав смиренно доводити, що нічого поганого не замислив і просто хотів побачити кого-небудь із сусідів, зазвичай збираються у трактиру. Його попросили назвати їх імена. Майже всі, кого він назвав, давно померли. «Невже ніхто тут не знає Ріпа Ван Вінкля?» - Закричав він. Йому показали на людину, яка стояла біля дерева. Він був як дві краплі води схожий на Ріпа, яким той був, вирушаючи в гори. Ріп розгубився вкрай: хто ж тоді він сам? І тут до нього підійшла молода жінка з дитиною на руках. Зовнішність її здалася Ріпу знайомої. Він запитав, як її звуть і хто її батько. Вона розповіла, що її батька звали Ріпом Ван Вінкл і ось вже двадцять років, як він пішов з дому з рушницею на плечі і пропав. Ріп запитав з побоюванням, де її мати. Виявилося, що вона нещодавно померла. У Ріпа відлягло від серця: він дуже боявся, що дружина влаштує йому прочухана. Він обняв молоду жінку. «Я - твій батько», - вигукнув він. Всі здивовано дивилися на нього. Нарешті знайшлася бабуся, яка його впізнала, і сільські жителі повірили, що перед ними дійсно Ріп Ван Вінкль, а що стоїть під деревом його тезка - його син. Дочка поселила старого батька у себе. Ріп розповідав кожному новому постояльцеві готелі свою історію, і незабаром вся округа вже знала її напам'ять.Дехто не вірив Ріпу, але старі голландські поселенці до сих пір, чуючи гуркіт грому з боку Каатскільскіх гір, впевнені, що це Хенрік Гудзон і його команда грають в кеглі. І всі місцеві чоловіки, яких утискають дружини, мріють випити забуття з кубка Ріпа Ван Вінкля.