Короткий переказ твору Псоглавци (Алоїс Їрасек)

У передмові до роману відомий чеський письменник коротко розповідає історію ходів - прикордонників. «З найдавніших часів природною і надійним захистом Чеського королівства служили дрімучі ліси». Потім їх стали вирубувати, але по узліссях королівських лісів, в долинах, між грядами пагорбів жили у своїх селах ходи, «народ міцний, загартований, складання богатирського, вдачі удалого». Свою службу вони несли чесно, мужньо боролися і з порубщікамі, і з браконьєрами. Їх вірними друзями були великі і сильні пси. На прапорі ходів був герб із зображенням песьей голови, тому ходів стали називати «псоглавци». Чеські королі цінували важку, небезпечну службу ходів і видавали їм грамоти, в яких йшлося про особливі права і привілеї ходів. Вони не були кріпаками до фатальної для Чехії битви у Білої гори в 1620 р., коли країна втратила свою незалежність. Імператорський намісник продав ходів барону Ламмінгеру.Той, звичайно, не хотів визнавати ходській вольностей і привілеїв. Волелюбні люди стійко захищали свої права від насильства та беззаконня. Більше шістдесяти років тривала ця боротьба, але в 1668 р. ходам назавжди скасували їхні привілеї, і вони були зобов'язані під страхом суворої кари зберігати perpetuum silentium - «вічне мовчання».

Але горді ходи не могли змиритися зі своїм становищем. Вони продовжували наївно вірити, що грамоти, видані їм колись чеськими королями, не могли втратити силу, що треба і можна добитися справедливості за законом. Про те, як намагалися ходи відстояти свої права, про віру простих довірливих людей в «справедливого» імператора, в чесність адвокатів і суду і розповідається в романі.

Ходи зберігали свої грамоти у заповітному дубовому скриньці, який ховали то в одному, то в іншому схованці. Барон Максиміліан Ламмінгер, отримав ходів у спадок, знав, що домогтися їх «вічного мовчання» не можна, поки у ходів у руках знаходиться цей скриньку. Він змусив своїх відданих слуг розшукати скриньку. Дражешевскій староста Кршітов Грубий дізнався від своїх вірних людей про ці пошуки і сховав скриньку у своєї сестри, старої Козініхі, у якої, вважали він і повітовий староста Іржі Сикало, ніхто шукати не стане. Барон розумів, що, тільки спровокувавши своїх неслухняних холопів на відкритий бунт, він зможе викликати військо, яке допоможе знайти скриньку. Він наказав зрубати межову липу у багатого селянина Яна Солодкого, по імені своєї садиби, прозваного Козин. Молодий, гарячий Козина і його кращий друг веселий волинщик Іскра Ржегуржек кинулися рятувати вікову липу. До них на допомогу прийшов сильний, сміливий Матей Пршібек. Панські дворові розбіглися, але вони встигли не тільки побити Іскру, а й пробити голову Яну. Козіна, побачивши кров на своїй долоні, з гіркотою зауважив: «значить, вже пролилася» кров. Ян пам'ятав попередження батька (людину чесну, якого зняли з посади ходській старости, так як він не хотів танцювати під дудку панів і йти проти своїх), що барон дуже жорстокий і мала кров викличе велику і нічого, крім бід і руйнуванні, не принесе ходам . Але батько також був впевнений, що ходи не будуть зберігати «вічне мовчання», що коли-небудь ця боротьба почнеться.

Після сутички на межі Ламмінгер викликав військо, яке перерили, пограбувавши і розоривши, всі двори. Вони знайшли заповітний скринька, але стара Козініха, яку син встиг попередити, зуміла сховати під одяг дві грамоти. Ламмінгер з великою радістю спалив на очах побитих, змучених солдатами ходів їх грамоти. Тепер нарешті, подумав він, селяни будуть його слухняними холопами.

Проникливий барон, помітивши, як дивився на нього молодий Козина, зрозумів, що перед ним стоїть не забитий, боягузливий холоп, а гордий, вільна людина, з великим почуттям власної гідності. І метою життя барона стало прагнення зламати, принизити, а краще знищити цього гордої людини.

Козіна очолив боротьбу ходів за свої права. Він, люблячий чоловік і батько двох дітей, розумів, що ця боротьба може скінчитися трагічно для нього, але він також розумів, що силою нічого добитися не можна, треба діяти за законом, через суд, а краще всього звернутися до самого імператора. У цьому його переконав токар Матей Юст, який розповів ходам, як пани відібрали у нього землю і він ніде не міг добитися справедливості, поки не потрапив у Відні до імператора. При зустрічі він сказав Юсту: «Повертайся з богом додому, тобі буде надано правосуддя». Крім того, коли Юст йшов, імператор, дізнавшись, що він з Домажліце, запитав: «То ви, напевно, знаєте ходів».Значить, він пам'ятає про них. Звичайно, потрапити до імператора важко, це коштує великих грошей, але Юст їм допоможе, у нього є дуже хороший адвокат. У ходів знову з'явилася надія відстояти права, стати вільними, а не підкорятися злобному тргановскому панові. Селяни обрали ходоків до Відня, з ними охоче вирушив Юст. У замку ні про що не здогадувалися, поки придворний радник, незмінний доброзичливець барона, не повідомив йому про вжиті селянами кроках. У барона були великі зв'язки при дворі. І хоча ходка вдалося потрапити в розкішний імператорський палац, а сам імператор призначив комісію, щоб та розібралася з ходській грамотами, все закінчилося трагічно для селян.

Дізнавшись, що створена комісія, і вірячи, що правда на їхньому боці, селяни перестали ходити на панщину, платити податки, а на масницю на очах тргановского пана спалили батіг - символ їх у кріпаки. Козіна попереджав своїх односельців, що вони не повинні допускати ніяких вільностей, поки не буде повідомлено рішення комісії. Але селяни не слухалися Козіну, вони вважали, що він даремно обережність, адже правда на їхньому боці. Але сила і влада були на боці Ламмінгера, і він домігся