Барон де Шарлю кинув відкритий виклик Сен-Жерменським передмістю, захищаючи Німеччину від налагоджень, і патріоти відразу згадали, що його мати була герцогинею Баварською. Пані Вердюрен заявила привселюдно, що він або австрієць, або пруссак, а його родичка королева Неаполітанська - безсумнівна шпигунка. Барон залишився вірний своїм збоченим звичкам, і Марсель стає свідком мазохістської оргії в готелі, купленої ним на ім'я колишнього жілетніка Жюпьена. Під гуркіт падаючих німецьких бомб де Шарлю пророкує Парижу долю Помпеї і Геркуланума, знищених виверженням Везувію. Марсель ж згадує загибель біблійних Содому і Гоморри.

Марсель в черговий раз їде в санаторій і повертається в Париж уже після закінчення війни. У світлі його не забули: він отримує два запрошення - від принцеси Германтской та актриси Берма. Як і весь аристократичний Париж, він вибирає салон принцеси. Берма залишається одна в порожній вітальні: навіть дочка з зятем потайки йдуть з дому, звернувшись за заступництвом до її щасливою і бездарної суперниці - Рахілі. Марсель переконується, що час - великий руйнівник. Прямуючи до принцеси, він бачить зовсім одряхлілого барона де Шарлю: переживши апоплексичного удару, той дріботить з великими труднощами - Жюпьен веде його, немов малу дитину.

Титул принцеси Германтской належить тепер пані Вердюрен. Овдовівши, вона вийшла заміж за кузена принца, а після його смерті - за самого принца, що втратив і дружину, і стан. Їй вдалося піднятися на саму вершинуСен-Жерменського передмістя, і в її салоні знову збирається «кланчики» - але «вірних» у неї стадо набагато більше. Марсель розуміє, що і сам він теж змінився. Молоді люди ставляться до нього з підкресленою шанобливістю, а герцогиня Германтская іменує його «старим другом». Пихата Оріана приймає у себе актрис і принижується перед Рахіль, яку колись третирувала.Марселю здається, ніби він потрапив на костюмований бал. Як разюче змінилося Сен-Жерменського передмістя! Все тут перемішалося, як у калейдоскопі, і лише деякі стоять непорушно: так, герцог Германтскій в свої вісімдесят три роки, як і раніше полює за жінками, і його останньої коханкою стала Одетта, яка немов «заморозила» свою красу й виглядає більш молодою власної дочки. Коли з Марселем вітається товста дама, він насилу впізнає в ній Жильберту.

Марсель переживає період катастрофи ілюзій - надії створити щось значне в літературі померли. Але варто йому спіткнутися об нерівні плити двору, як туга й тривога зникають безслідно. Він напружує пам'ять, і йому згадується собор Святого Марка у Венеції, де були точно такі ж нерівні плити. Комбре і Венеція мають здатність приносити щастя, але безглуздо повертатися туди у пошуках втраченого часу. Мертве минуле оживає при вигляді мадемуазель де Сен-Лу. У цій дівчинці, дочці Жильберту і Робера, немов би поєднуються два напрямки: Мезегліз - по дідові, Германт - по батькові. Перше веде в Комбре, а друге - в Бальбек, куди Марсель не поїхав би ніколи, якби Сван не розповів йому про «перської» церкви. І тоді він не познайомився б з Сен-Лу і не потрапив би в Сен-Жерменського предмес тє. А Альбертіна? Адже саме Сван прищепив Марселю любов до музики Вентейля. Якби Марсель не згадав імені композитора в розмові з Альбертіні, то ніколи б не дізнався, що вона товаришувала з його дочкою-лесбіянкою. І тоді не було б ув'язнення, яке завершилося втечею і смертю коханої.

Усвідомивши суть задуманого праці, Марсель жахається: чи вистачить йому часу? Тепер він благословляє свою хворобу, хоча кожна прогулянка на Єлисейські поля може стати для нього останньою, як це трапилося з бабусею.Скільки сил було розтрачено на розсіяну життя в світі! А вирішилося все в ту незабутню ніч, коли мама відреклася - саме тоді почався занепад волі і здоров'я. В особняку принца Германтского Марсель виразно чує кроки батьків, проводжаючих гостя до хвіртки, і деренчання дзвоника, яке сповіщає, що Сван нарешті пішов. Зараз мама підніметься сходами - це єдина точка відліку в безмежному Часу.