Короткий переказ твору Блакитна книга (Михайло Зощенко)

Одного разу Зощенко був у Горького. І ось Горький йому каже: а що б вам, Міхал Міхалич і все таке інше, не написати ось в цій вашій сказовой, з дозволу сказати, манері всю історію людства?Щоб, значить, герой ваш, обиватель, все зрозумів і дісталося його ваше твір, образно кажучи, до самих, вибачте, печінок. Ось так би і писали: з усіма вступними словами, на суміші комунального жаргону і, як би це сказати, канцеляриту, в такий, знаєте, маловисокохудожественной манері, щоб які без освіти, ті всі зрозуміли. Тому що ті, які з освітою, вони вимираючий клас, а треба, каже, пояснюватися з простими.

І ось Міхал Міхалич його послухав і приблизно так і пише. Він пише з нескінченними повторами одних і тих самих фраз, тому що думка героя-оповідача, з дозволу сказати, убога. Він пише з смішними побутовими подробицями, які в дійсності місця не мали. І він, приблизно сказати, шановні громадяни та громадяночко, звичайно, зазнає тут крах як ідеолог, тому що його читач-обиватель тільки зі сміху покотиться над такою книгою, але жодної користі для себе не придбає, його перевиховувати марно. Але як художник Михайло Михайлович бере велику перемогу, оскільки на смішному міщанському мовою викладає пікантні факти з різною там всесвітньої історії, показуючи, що буває з цією всесвітньою історією і взагалі з будь-якою делікатною матерією, якщо в неї лапи запустить обивательська, приблизно сказати, мурло.

Ось він, виходить на такому ось мовою і пише «Блакитну книгу», ділячи її на п'ять розділів: «Гроші», «Любов», «Підступність», «Невдачі» і «Дивовижні події». Він, звичайно, хоче бути корисним переміг класу і взагалі. Тому він розповідає історії з життя різних попів, царів та інших маловисокообразованних кровопивців, які тиранії трудовий народ і хай за це потраплять в ганебну яму історії. Але фокус весь, громадяни-товариші, в тому, що він в кожен розділ підверстується ще кілька історій з радянського життя, нового, соціалістичного життя, а з історій цих прямо випливає, що переміг народ є таке ж, вибачте, мурло і в частині підступності нітрохи не поступиться кровопивцям кшталт Катерини Великої або Олександра полководця Македонського.І виходить у Михайла Михайловича, що вся людська історія є не шлях повсталого класу до свого, значить, тріумфу, а один грандіозний театр абсурду.

Ось він, значить, пише про мешканця, який виграв гроші, і як цей мешканець пішов до коханки зі своїми грошима, а потім гроші у нього вкрали, і та жілічка його виперла, і він дуже чудово повернувся до своєї дружини, у якої морда від сліз вже пухла. І не вживає при цьому навіть слів «людина» або «жінка», а тільки «мешканець» і «жілічка». Або ось він у розділі «Любов» пише про те, як дружина одного службовця, пардон, закохалася в одного актора, пленившего її своєю чудовою грою на підмостках сцени. Але він був сімейний, і їм ніде було зустрічатися. І вони зустрічалися у її подруги. А до цієї подрузі дуже чудово ходив чоловік цієї дамочки, що закохана в артиста, а до сусіда цієї подруги ходила дружина нашого артиста, ніби б попити чаю з тістечками, а насправді кожен моментально зрозуміє, які такі у них водилися тістечка. І тут їм треба було б усім разженіться і переженити, але оскільки вже була купа дітей у всіх у них, то це було неможливо і тільки обтяжливо, і всі вони, поскандаливши і Виведи цим в корені свою любов, залишилися, вибачте на слові, в статус-кво. Але крові багато один одному попсували, страждаючи, як останні візники або шевці, дарма що були артисти і службовці.

І так ось вони живуть, приміром, поети, які закохані, але життя не знають, чи артисти, у яких нерви не в порядку. І Міхал Міхалич тим підписує вирок своєму класу й собі самому, що ось вони відірвані від життя. Але трудящі у нього виходять нітрохи не краще, бо тільки й думають, як пива випити, дружині в харю плюнути або щоб з партії не вичистили. При слові «чистка» з ними начебто удар робиться, і вони перестають відчувати в собі речовину життя (але це вже понесло Платоновим). А історичні події у викладі Міхала Михалича виглядають того пошлемо, бо він їх висловлює таким же мовою, яким інші його герої в поїзді розповідають випадковому попутнику своє життя.

І виходить у нього, що вся історія людства є одні тільки гроші, підступність, кохання і невдачі з окремими дивовижними пригодами.

І ми зі свого боку проти такого підходу нічого заперечити не можемо. І ми смиренно схиляємо наше перо перед Міхалом Михайловичем, тому що так у нас все одно не вийде, і слава Богу.