Короткий переказ твору Перед сходом сонця (Михайло Зощенко)

Автобіографічна і наукова повість «Перед сходом сонця» - сповідальний розповідь про те, як автор намагався перемогти свою меланхолію і страх життя. Він вважав цей страх своєї душевної хворобою, а зовсім не особливістю таланту, і намагався побороти себе, переконати себе дитячому життєрадісне світосприйняття. Для цього (як він вважав, начитавшись Павлова і Фрейда) слід було зжити дитячі страхи, побороти похмурі спогади молодості. І Зощенко, згадуючи своє життя, виявляє, що майже вся вона складалася з вражень похмурих і важких, трагічних і уражатись.

У повісті близько ста маленьких глав-оповідань, в яких автор якраз і перебирає свої похмурі спогади: ось дурне самогубство студента-ровесника, ось перша газова атака на фронті, от невдала любов, а ось любов вдала, але швидко набриднути ... Головна любов його життя - Надя В., але вона виходить заміж і емігрує після революції. Автор намагався втішитися романом з якоюсь Алей, вісімнадцятирічної заміжньої особливої вельми необтяжливих правил, але її брехливість і дурість нарешті набридли йому. Автор бачив війну і досі не може вилікуватися від наслідків отруєння газами. У нього бувають дивні нервові та серцеві напади. Його переслідує образ жебрака: більше всього на світі він боїться приниження і злиднів, бо в молодості бачив, до якої підлості і ницості дійшов зображає жебрака поет Тиняков. Автор вірить в силу розуму, в мораль, у кохання, але все це на його очах руйнується: люди опускаються, любов приречена, і яка там мораль - після всього, що він бачив на фронті в першу імперіалістичну і в громадянську? Після голодного Петрограда 1918? Після гогочущего залу на його виступах?

Автор намагається шукати коріння свого похмурого світогляду в дитинстві: він згадує, як боявся грози, води, як пізно його забрали від материнських грудей, яким чужим і страшним здавався йому світ, як у снах його настирливо повторювався мотив грізної, що вистачає його руки ... Наче всім цим дитячим комплексам автор відшукує раціональне пояснення. Але зі складом свого характеру він нічого зробити не може: саме трагічне світосприйняття, хворе самолюбство, багато розчарування і душевні травми зробили його письменником з власним, неповторним кутом зору. Цілком по-радянськи ведучи непримиренну боротьбу з собою, Зощенко намагається на чисто раціональному рівні переконати себе, що він може і повинен любити людей. Джерела його душевної хвороби бачаться йому в дитячих страхах і наступному розумовому перенапруженні, і якщо зі страхами ще можна щось зробити, то з розумовою перенапруженням, звичкою до письменницької праці не поробиш вже нічого. Це склад душі, і вимушений відпочинок, який періодично влаштовував собі Зощенко, нічого тут не змінює. Говорячи про необхідність здорового способу життя і здорового світогляду, Зощенка забуває про те, що здорове світогляд і безперервна радість життя - доля ідіотів. Вірніше, він примушує себе про це забути.

У результаті «Перед сходом сонця» перетворюється не в повість про торжество розуму, а у болісний звіт художника про марною боротьбі з собою. Народжений співчувати і співпереживати, болісно чуйний до всього похмурому і трагічного в житті (будь то газова атака, самогубство приятеля, злидні, нещасна любов або регіт солдатів, ріжучих свиню), автор даремно намагається себе запевнити, що може виховати в собі життєрадісний і веселий світогляд . З таким світоглядом писати не має сенсу. Вся повість Зощенко, весь її художній світ доводить примат художньої інтуїції над розумом: художня, новелістичні частина повісті написана чудово, а коментарі автора - лише нещадно чесний звіт про цілком безнадійній спробі. Зощенко намагався зробити літературне самогубство, слідуючи велінням гегемонів, але, на щастя, не досяг успіху в цьому.Його книга залишається пам'ятником художнику, який безсилий перед власним даром.