Короткий переказ твору Жерміналь (Еміль Золя)

Механік Етьєн Лантьє, вигнаний із залізниці за ляпас начальнику, намагається влаштуватися на роботу в шахту компанії Монсу, що поблизу містечка злодієві, в селищі Двохсот Сорока. Роботи немає ніде, шахтарі голодують. Місце для нього на шахті знайшлося лише тому, що напередодні його приходу в злодієві померла одна з откатчіц. Старий забійник Мае, чия дочка Катріна працює з ним в шахті друге откатчіцей, бере Лантьє у свою артіль.

Робота нестерпно важка, і п'ятнадцятирічна Катріна виглядає вічно виснаженою. Мае, його син Захарія, артільники лівак і Шавали працюють, лежачи то на спині, то на боці, протискуючись в шахті шириною ледь в півметра: вугільний пласт тонкий. У забої нестерпна задуха. Катріна і Етьєн катають вагонетки. У перший же день Етьєн вирішує було покинути злодієві: цей щоденний пекло не для нього. На його очах керівництво компанії розносить шахтарів за те, що ті погано піклуються про власну безпеку. Мовчазна рабство шахтарів вражає його. Тільки погляд Катріни, спогад про неї змушують його залишитися в селищі ще на деякий час. Мае живуть в непредставімой бідності. Вони вічно повинні крамаря, їм не вистачає на хліб, і дружині Мае нічого не залишається, як піти з дітьми в садибу Піолє, що належить поміщикам Грегуар. Грегуар, співвласники шахт, іноді допомагають бідним. Господарі садиби виявляють у Мае і її дітей всі ознаки виродження і, вручивши їй пару старих дитячих платтячок, викладають урок ощадливості. Коли жінка просить сто су, їй відмовляють: подавати - не в правилах Грегуар. Дітям, однак, дають шматок булки. Під кінець Мае вдається пом'якшити крамаря Мегре - у відповідь на обіцянку прислати до нього Катрину. Поки чоловіки працюють у шахті, жінки готують обід - юшку з щавлю, картоплі і порею; парижани, які приїхали оглянути шахти і ознайомитися з побутом шахтарів, мліють щедрості шахтовласників, що дають робочим настільки дешеве житло і забезпечують всі шахтарські родини вугіллям.

Одним із свят в шахтарській сім'ї стає миття: раз на тиждень уся родина Мае, не соромлячись, по черзі занурюється в бочку з теплою водою і переодягається в чисте. Мае після цього балується з дружиною, називаючи своє єдина розвага «дармовим десертом». Катріни між тим домагається молодий Шавали: згадавши про свою любов до Етьєну, вона чинить опір йому, але недовго. До того ж Шавали купив їй стрічку. Він опанував Катріною в сараї за селищем.

Етьєн поступово звикає до роботи, до товаришів, навіть до грубої простоті місцевих звичаїв: йому раз у раз трапляються гуляють за відвалом закохані, але Етьєн вважає, що молодь вільна. Обурює його тільки любов Катріни і Шавали - він неусвідомлено ревнує. Незабаром він знайомиться з російською машиністом Суварін, який живе з ним по сусідству. Суварін уникає розповідати про себе, і Етьєн нескоро дізнається, що має справу з соціалістом-народників. Втікши з Росії, Суварін влаштувався на роботу в компанію. Етьєн вирішує розповісти йому про свою дружбу і листуванні з Плюшар - одним з вождів робітничого руху, секретарем північної федерації тільки що створеного в Лондоні Інтернаціоналу. Суварін скептично ставиться до Інтернаціоналу і до марксизму: він вірить тільки в терор, в революцію, в анархію і закликає підпалювати міста, усіма способами знищуючи старий світ. Етьєн, навпаки, мріє про організацію страйку, але на неї потрібні гроші - каса взаємодопомоги, яка дозволила б протриматися хоч перший час.

У серпні Етьєн перебирається жити до Мае. Він намагається захопити главу сімейства своїми ідеями, і Мае як ніби починає вірити у можливість справедливості, - але дружина його тут же резонно заперечує, що буржуї ніколи не погодяться працювати, як шахтарі, і всі розмови про рівність назавжди залишаться маренням. Уявлення Мае про справедливе суспільство зводяться до бажання пожити як слід, та це й не дивно - компанія щосили штрафує робітників за недотримання техніки безпеки і вишукує будь-який привід для скорочення заробітку. Чергове скорочення виплат - ідеальний привід для страйку. Глава сім'ї Мае, отримуючи безбожно скорочений заробіток, удостоюється також догани за розмови зі своїм мешканцем про політику - про це вже пішли чутки. Туссена Мае, старого шахтаря, вистачає тільки на те, щоб злякано кивати. Він сам соромиться власної тупий покірності. По всьому селищу розноситься крик злиднів, На новій ділянці, де працює сім'я Мае, стає все небезпечніше - то вдарить в обличчя підземне джерело, то шар вугілля виявиться так тонкий, що рухатися в шахті можна, тільки обдираючи лікті. Незабаром відбувається і перший на пам'яті Етьєна обвал, в якому зламав обидві ноги молодший син Мае - Жанлен. Етьєн і Мае розуміють, що втрачати більше нічого: попереду тільки гірше. Пора страйкувати.

Директору шахт Енбо повідомляють, що ніхто не вийшов на роботу. Етьєн і кілька його товаришів склали делегацію для переговорів з господарями. До неї увійшов і Мае. Разом з ним вирушили Пьеррон, ліваки і делегати від інших селищ. Вимоги шахтарів незначні: вони наполягають на тому, щоб їм додали плату за вагонетку лише на п'ять су. Енбо намагається викликати розкол у депутації і говорить про чиєсь паршивому навіювання, але жоден шахтар з Монсу ще не перебуває в Інтернаціоналі. Від імені вуглекопів починає говорити Етьєн - він один здатний сперечатися з Енбо. Етьєн врешті-решт прямо загрожує, що рано чи пізно робітники змушені будуть вдатися до інших заходів, щоб відстояти своє життя. Правління шахт відмовляється йти на поступки, що остаточно ожорсточує шахтарів. Гроші закінчуються у всього селища, але Етьєн переконаний, що страйк треба тримати до останнього. Плюшар обіцяє прибути в злодієві і