Короткий переказ твору На Іртиші (Сергій Залигін)

Стояв березень місяць дев'ятсот тридцять першого року. У селі Круті Луки допізна горіли вікна колгоспної контори - то правління засідав, то просто сходилися мужики і без кінця судили-рядили про свої справи. Весна наближалася. Посівна. Якраз нині сповна засипали колгоспний комора - це після того, як стать підняли в коморі Олександра Ударцева. Розмова тепер ішов, як не переплутати насіння різних сортів. І раптом з вулиці хтось крикнув: «Горимо!» Кинулися до вікон - горів комору з зерном ... Гасили всім селом. Снігом завалювали вогонь, витягали назовні зерно. У самому пеклі орудував Степан Чаузов. Вихопили з вогню, скільки змогли. Але, і згоріло багато - майже чверть заготовленого. Після вже заговорили: «Але ж неспроста загорілося. Само не могло »- і про Ударцева згадали: де він? А тут дружина його Ольга вийшла: «Немає його. Убег ». «Як?» - «Сказав, ніби в місто його нарядили. Зібрався і кінний подався кудись ». «А може, вдома він вже? - Запитав Чаузов. Пішли подивимося ». У будинку зустрів їх тільки старий Ударцов: «А ну, цеть звідси, кляті! І з брухтом рушив на мужиків. Пришиб будь-якого! »Мужики повискакували назовні, тільки Степан з місця не зрушив. Ольга Ударцева повисла на свекра: «Батя, схаменіться!» Старий зупинився, затремтів, впустив ломик ... «А ну, витягуй звідси всіх живих, - скомандував Чаузов і вискочив на вулицю. Вибивати з підпіллям вінець, хлопці!Підкладай лежні на іншу сторону! І ... нювалась ». Уперлися мужики в стіну, натиснув, і будинок поповз по лежнів під ухил. Відчинилися віконниці, тріснуло щось - завис будинок над яром і звалився вниз, розсипаючись. «Будинок-то добрий був, - зітхнув заступник голови Фофанов. Від вона з чого пішла, наша загальна-то життя ... »

Збуджені мужики не розходилися, знову зійшлися в конторі, і пішла розмова про те, яке життя чекає їх у колгоспі. «Якщо влада і далі буде ділити нас на куркулів і бідняків, то де зупиняться, - міркував Кульгавий Нечай. Адже мужик, він з самого початку - господар. Інакше він - не мужик.А влада-то нова господарів не визнає. Як тоді на землі працювати? Це робочого власність ні до чого. Він по гудку працює. А селянину? І виходить, що кожного з нас кулаком можна оголосити ». Говорив це Нечай і на Степана поглядав, чи правильно? Степана Чаузова в селі поважали - і за хазяйновитість, і за сміливість, і за розумну голову. Але мовчав Степан, не просто все. А повернувшись додому, виявив ще Степан, що дружина його Клаше поселила в їх хаті Ольгу Ударцеву з дітьми: «Ти їх будинок розорив, - сказала дружина. Невже діточок помирати пустиш? »І залишилась у них Ольга з дітьми до весни.

А на другий день зайшов у хату Єгорка Гильов, чоловічок із самих недолугих на селі: «За тобою я, Степан. Слідчий приїхав і тебе чекає ». Слідчий почав строго і напористо: «Як і чому будинок зруйнували? Хто керував? Чи було це актом класової боротьби? »Ні, вирішив Степан, з цим розмовляти не можна - що він у нашому житті розуміє, крім« класової боротьби »? І на питання слідчого відповідав ухильно, щоб нікому з односельців не нашкодити. Начебто відбився, і в папері, що підписав, зайвого нічого не виявилося. Можна б і зажити далі нормально, спокійно, але тут голова Павло Печура з району повернувся і відразу - до Степана з серйозним розмовою: «Думав я раніше, що колгоспи - справа сільське. ан немає, ними у місті займаються. Та ще й як! І зрозумів я, що не годжуся. Тут не тільки селянський розум та досвідченість потрібні. Тут характер потрібен сильний, і головне, вміти з політикою нової звертатися. До весни побуду головою, а потім піду. А в голови, на мою думку, не потрібні, Степан. Ти подумай ». Ще через день знову Єгорка Гильов заявився. Озирнувся і тихо так сказав: «Тебе Ляксандра Ударцов до себе викликає нонче». «Як це?!» - «Він ховається у мене в хаті. З тобою поговорити хоче. Може, вони, швидкі, такого мужика, як ти, до себе хочуть заохотити ». «Це чого ж мені з ними разом робити? Проти кого? Проти Фофанова? Проти Печура? Проти Радянської влади? Я дітям своїм не ворог, коли вона їм життя обіцяє ... А тебе бити до смерті треба, Єгорка! Щоб не нацьковує. Від таких, як ти, - головний шкода! »

«І що за життя таке, - злився Степан, - дня одного, щоб мужику дух перевести і господарством зайнятися, не дається. Замкнутися б у хаті, сказати, що захворів, та на печі лежати ». Але пішов Степан на збори. Він знав уже, про що збори буде. У районі Печура завдання одержав - збільшити посіви. А де насіння брати? Останнє, на їжу залишене, нести в колгосп? .. Народу було в хаті-читальні - не продихнути. Сам Корякін з району завітав. Був він із крутолученскіх, але тепер вже не мужик, а - начальник. Доповідач, слідчий, про справедливість почав говорити, про громадській праці, як самому правильному: «Ось тепер машини пішли, а хто їх купити може? Тільки багатий.Значить, і тому - об'єднуватися треба ». «Так, машина - це не кінь, - задумався Степан, - вона-то дійсно іншого господарювання потребує». Нарешті дійшло і до насіння: «Люди свідомі, віддані нашій справі, думаю, подадуть приклад, зі свого особистого запасу поповнять насіннєвий фонд колгоспу». Але мовчали мужики. «Даю пуд», - сказав Печура. «А скільки Чаузов дасть?» - Запитав доповідач. Піднявся Степан. Постояв. Подивився. «Ні зернини», - і сів знову. Тут Корякін голос подав: «Щоб годувати свою сім'ю і дружину класового ворога з дітлахами, є зерно, а для колгоспу - ні?» - «Тому і немає, що їдців додалося». «Значить,