Зарецького турбує доля одного. Переодягнувшись у мундир вбитого французького офіцера, він вирушає до Москви на пошуки Рославлева. Випадкова зустріч з капітаном жандармів Рено загрожує йому викриттям: француз упізнав коня і шаблю Зарецького, які належали нареченому сестри Рено. Від неминучого арешту Зарецького рятує полковник Сенікур - повертаючи борг честі, він підтверджує, що той справді французький капітан Данвіль.

Залишившись наодинці з полковником, Олександр розкриває йому причину свого «маскараду»: він приїхав за своїм другом, який, будучи пораненим, не зміг виїхати з Москви, коли в неї входили французькі війська. Дізнавшись, що цей поранений офіцер Рославль, Сенікур вважає своїм обов'язком допомогти Зарецькому. Згадуючи «жахливу ніч» вінчання, він відчуває себе винним перед Рославлева. «Я відняв у нього більше, ніж життя», - вигукує Сенікур. «Ідіть до нього; я готовий для нього зробити все [...] - продовжує француз, - [...] можливо, він не в силах йти пішки [...] У самої застави буде вас чекати мій чоловік з конем, скажіть йому, що ви капітан Данвіль: він віддасть вам її ... »

Зарецькому вдається вивезти Рославлева з Москви. Їх шлях лежить в рідний полк, і, не дивлячись на всякого роду дорожні пригоди - спочатку зустріч з селянами, які прийняли їх за французів, а потім військову сутичку з французькими фуражістамі, в якій Рославлев взяв на себе командування селянським загоном, - приятелі в кінці кінців виходять на біваку свого полку.

10 жовтня французи залишили Москву, «погостювавши в ній місяць і вісім днів». Зробивши кілька невдалих спроб прорватися на багатющі провінції Росії, Наполеон був змушений відступити з тієї ж дорогою, якою йшов до Москви, залишаючи за собою тисячі вмираючих від холоду і голоду солдатів. На переправі через Березіну був розбитий корпус Нея, остання надія французької армії, а після битви під Борисовом відступ французів перетворилося на справжнє втеча. Друзі прощаються на кордоні: генерал, при якому Рославлев був ад'ютантом, приєднався зі своєю дивізією до військ, осаждавшим Данциг, а полк Зарецького, як і раніше залишився в авангарді армії.

Облога Данцига, де розташований французький гарнізон під командуванням генерала Раппа, затягнулася. Вже листопад 1813 р., в обложеному місті голод. Аванпости російських постійно турбують партизанські вилазки французького гарнізону Серед них особливо вирізняється «пекельна рота» гусарського офіцера Шамбюра, яка, що не ніч, здійснює набіги за провіантом в села, де стоять російські пости. В одну з таких вилазок Шамбюром захоплений у полон Рославлев.Так він потрапляє до Данциг.

Проходять два тижні. Під приводом припинення «невигідних чуток» про французької армії, які нібито поширює по місту полонений офіцер, Рославлева садять у в'язницю. Насправді це хитрість, придумана начальником штабу генералом Дерік-ром. У в'язниці сидить якийсь флорентійський купець, його підозрюють, що він російський шпигун. Рославлева садять разом з купцем, щоб підслухати їх розмови, адже так природно буде їхнє бажання поговорити на своїй рідній мові.

Купець дійсно виявляється російським офіцером. Більше того, вони знайомі: незадовго до війни Рославлев став мимовільним свідком дуелі між цим офіцером і французом, що дозволив собі вкрай образливі зауваження з приводу Росії і російського народу.

Підозрюючи, що їх підслуховують, «купець» запискою попереджає Рославлева про це і в ній же просить Володимира, як тільки його випустять з в'язниці, знайти жінку, що проживає на Театральній площі на п'ятому поверсі червоного будинку в шостий кімнаті. Вона відчайдушно хвора, і, якщо Рославлев застане її в живих, треба їй передати, щоб вона спалила папери, які їй передав на збереження купець Дольчіна.

Рославлева дійсно скоро випускають (за нього поручився Шамбюр), і на наступний день він відправляється на Театральну площу. П'ятий поверх червоного будинку виявився убогим горищем, кімната вражає своєю убогістю. У вмираючої жінці Рославлев з жахом дізнається Поліну. Він давно вже пробачив її. Більше того, дізнавшись, що вона, пожертвувавши всім, відправилася слідом за чоловіком ділити всі його негаразди і страждання, він став відчувати до неї найбільшу повагу.

Помираючи, Поліна розповідає Володимиру трагічну історію своїх поневірянь. На обоз, в якому Поліна виїхала з Москви разом з відступаючими французами, напали козаки. Її врятував друг Адольфа, який узяв на себе подальше піклування над нею. Чоловіка свого Поліна після цієї сутички більше не бачила і тільки багато пізніше дізналася, що Адольфа вже немає в живих.Потім вона народила сина. Її єдиний покровитель, піклувався про неї і її дитину, не витримавши негараздів відступу, захворів гарячкою і помер. Поки були гроші, Поліна жила самотньо, ні з ким не спілкувалася. Потім росіяни взяли в облогу Данциг, гроші скінчилися, і вона звернулася за допомогою до французького генерала. І тут Поліна зробила для себе страшне відкриття: вона залишила сім'ю, батьківщину, пожертвувала всім, щоб стати дружиною Сенікура, а її все навколо вважають його коханкою. Потім, щоб нагодувати сина, вона просила милостиню, але її дитина померла від голоду. Саму її від голодної смерті врятував Дольчіна, який, дізнавшись, що вона росіянка, взяв участь в її долі.

У Поліни починається марення. Володимир залишає її, щоб відвідати знову через кілька годин. У цей час російські війська починають обстріл міста. Рославлев поранений в голову.

Більше двох тижнів російський офіцер знаходиться на краю могили. Прокинувшись, він виявляє у своєму ліжку Шамбюра. Гусар поспішає повідомити своєму приятелеві-бранця останні новини: перша - Рапп збирається підписати капітуляцію, друга - Дольчіна виявився не купцем, а російським партизаном. Йому незабаром вдалося вийти з в'язниці, після чого Дольчіна так