Короткий переказ твору Їна негідників (Сергій Єсенін)

Дія відбувається на Уралі в 1919 р. Головний герой поеми - бандит Номах, романтичний персонаж, бунтар-анархіст, хто ненавидить «всіх, хто жиріє на Марксі». Він пішов колись за революцією, сподіваючись, що вона принесе звільнення всьому роду людському, і ця анархічна, селянська мрія близька і зрозуміла Єсеніну. Номах висловлює в поемі його заповітні думки: про любов до бурі і ненависті до тієї рутинної, абсолютно неросійської, штучного життя, яку нав'язали Росії комісари. Тому й образ «позитивного» комісара Рассветова у Єсеніна виходить блідий.

Світанків протиставлений Номаха, але в головному єдиний з ним. Номах, в якому ясно вгадується Махно, Номах, що говорить про те, що по всій Росії множаться банди таких же ошуканих, як він, - готовий і на вбивство, і на захоплення влади. Ніяких моральних гальм у нього немає. Але абсолютно аморальним і Світанків, який в молодості побував на Клондайку, провернув там біржову авантюру (видав скелю за золотоносну і зірвав куш після біржової паніки) і впевнений, що будь-які обмани хороші, якщо бідні обманюють багатих. Так що чекісти, які ловлять Номаха, нічим не краще за нього.

Номах влаштовує набіги на потяги, що йдуть по уральської лінії. Колишній робітник, а нині доброволець Замарашкін стоїть на варті. Тут відбувається його діалог з комісаром Чекістовим, який ганить Росію на чому світ стоїть - за голод, за дикість і звірство народу, за темряву російської душі і російського життя ... Номах з'являється, як тільки Замарашкін залишається один на посту. Спочатку він намагається заманити його в банду, потім пов'язує, викрадає ліхтар і з цим ліхтарем зупиняє поїзд. У поїзді Світанків з двома іншими комісарами - Чарін і Лобко - Розповідає про майбутню американізованої Росії, про «сталевий клізмі», яку треба поставити її населенню ... Після того як Номах грабує потяг, забирає все золото і підриває паровоз, Світанків особисто очолює його пошук. У кублі, де п'ють колишні білогвардійці і палять опій бандити, Номаха вистежує китаєць-детектив Літза-хун. Автор намагається показати в поемі ті головні рушійні сили російського життя, які позначилися на початок двадцятих років: тут і єврей Чекістів, справжнє прізвище якого - Лейбман, а заповітна мрія - європеїзувати Росію; тут і «співчуваючий» доброволець Замарашкін, якому однаково симпатичні і комісари , і Номах; тут і комісари копалень, які вірять в те, що Росію можна поставити на диби і зробити процвітаючою державою ... Але стихійної вольниці, стихійної мощі у всіх цих персонажів немає. Вона залишилася тільки в Номаха і в повстанця Борсук. Їх тріумфом і закінчується поема: Номах і Борсук йдуть з чекістської засідки в Києві.

Єсенін не дає відповіді на питання, хто потрібен тепер Росії: абсолютно аморальний, але вольовий і рішучий Світанків або такий же сильний, але стихійно вільний Номах, що не визнає ніякої влади і ніякої державності. Ясно одне: ні Чекістову, ні безликим Чарін і лобка, ні китайцю Літза-Хуну з Росією не зробити нічого. А моральна перемога залишається за Номаха, який у фіналі не випадково ховається за портретом Петра Великого і спостерігає за чекістами через його очниці.