Короткий переказ твору Алькеста (Евріпід)

Це трагедія зі щасливим кінцем. На драматичних змаганнях в Афінах був звичай: кожен поет представляв «трилогію», три трагедії, іноді навіть підхоплюють інші друга за темами (як у Есхіла), а після них, для розрядки похмурого настрою - «сатировскую драму», де герої і дію були теж з міфів, але хор неодмінно складався з веселих сатирів, козлоногих і хвостатих супутників бога вина Діоніса; відповідно і сюжет для неї вибирався веселий і казковий. Але пристосувати хор сатирів можна було не до всякого міфу, і ось поет Евріпід спробував зробити заключну драму і з казковим сюжетом, й зі щасливим кінцем, але без всяких сатирів. Це і була «Алкеста».

Казковий сюжет тут - боротьба Геракла зі Смертю. Греки, як і всі народи, представляли колись,що Смерть - це жахливий демон, який приходить до вмираючого, вистачає його душу і відносить у підземне царство. Всерйоз в такого демона давно вже не вірили і розповідали про нього не міфи, а казки. Наприклад, як хитрун Сізіф захопив Смерть зненацька, закував у кайдани і довго тримав у полоні, так що люди на землі перестали вмирати, а самому Зевсу довелося втрутитися і навести порядок. Або як головний богатир грецьких міфів, трудівник Геракл, одного разу схопився зі Смертю врукопашну, осилив її і вирвав у неї душу, яку демон вже відносив до пекла. Це була душа молодої цариці Алкеста (Алкесту), дружини царя Адмета,

Діло було так. Бог Аполлон посварився зі своїм батьком, громовержцем Зевсом, і був ним покараний: Зевс звелів йому цілий рік служити пастухом у смертної людини - царя Адмета. Адмет був господар добрий і ласкавий, і Аполлон теж відплатив йому добром. Він напоїв доп'яна непохитних Мойр, богинь долі, відмірюють терміни людського життя, і домігся для Адмета дива: коли прийде Адмета час помирати, то за нього, Адмета, може померти хто-небудь інший, а він, Адмет, доживе своє життя за цього іншого . Минув час, Адмета прийшла пора вмирати, і він став шукати серед своїх рідних людини, який погодився б прийняти смерть замість нього. Старий батько відмовився, стара мати відмовилася, і погодилася тільки його молода дружина - цариця Алкеста. Вона так його любила, що готова була віддати за нього життя, щоб він продовжував царювати зі славою, ростив їх дітей і пам'ятав про неї.

З цього і починається трагедія Евріпіда. На сцені - бог Аполлон і демон Смерті. Демон прийшов за душею Алкеста; він зловтішно торжествує: викрасти молоде життя приємніше, ніж життя зрілого чоловіка. «Рано Радієш! Говорить йому Аполлон. Бережись: скоро сюди прийде людина, яка і тебе подужає ».

На сцену виходить хор місцевих жителів: вони стривожені, вони люблять і доброго царя і молоду царицю, вони не знають, яких богів благати, щоб минула смертна біда. Царська служниця розповідає їм: нічим вже не допомогти, настав останній час. Алкеста приготувалася до смерті, омилась, одяглася в смертний наряд, помолилася домашнім богам: «Зберігайте мого чоловіка і даруйте моїм дітям не передчасну смерть, як мені, а належну, на схилі днів!» Попрощався зі своїм шлюбним ложем: «Ах, якщо і прийде сюди інша дружина, то буде вона не краще за мене, а лише щасливішим! »попрощалася з дітьми, зі слугами і з чоловіком: бідний Адмет, він залишається жити, але мучиться тугою, як ніби вмирає. Зараз її винесуть з палацу, щоб вона попрощалася з сонячним світлом. «О горе, горе, - співає хор. Якщо можеш, Аполлон, - заступився! »

З палацу виносять Алкеста, з нею Адмет, з ними маленькі син і дочка. Починається загальний плач; Алкеста прощається з землею і небом, їй вже чути плескіт загробного річки. Вона звертається до Ад-мету: «Ось моя остання прохання: не бери іншу дружину, не бери мачуху нашим дітям, будь захисником синові, дай гідного чоловіка дочки!» «Не візьму іншу дружину, - відповідає їй Адмет, - буду носити по тобі траур до кінця днів, не буде в домі моєму ні радості, ні пісень, а ти з'являйся мені хоч у снах і зустрінь мене в пеклі, коли я помру! О, навіщо я не Орфей, піснею вимолити собі кохану у підземного царя! »Речі Алкеста все коротшими, вона замовкає, вона померла. Хор співає померлої напутні пісню і обіцяє їй вічну славу між живими.

Тут-то і з'являється Геракл. Він йде на північ, йому призначено черговий підневільний подвиг: розправитися з жорстоким царем, який вбиває зайд гостей і годує їх м'ясом своїх кобилиць-людоедіц. Цар Адмет - його друг, він хотів відпочити й підкріпитися в його будинку, але в будинку смуток, печаль, траур, - може бути, краще йому пошукати іншого притулку? «Ні, - каже йому Адмет, - не думай про погане, залиш мені мої турботи, а мої раби тебе і нагодують і покладуть». «Що ти, царю, - запитує хор, - тнього Інша справа - ховаючи таку дружину, приймати і пригощати гостей?» «А тнього чи справа, - відповідає Адмет, - своїм горем обтяжувати друзів? Ласкаво за добро: гість завжди святий ». Хор співає про великодушність царя Адмета, і як добрі до нього боги, і як добрий він до друзів.

Алкеста ховають. У кожної трагедії є суперечка - спалахує суперечка і над її тілом. Попрощатися з мертвої виходить старий батько Адмета і каже їй зворушливі слова. Тут Адмет втрачає самовладання: «Ти не захотів померти за мене - значить, це ти винен у її смерті! - Кричить він. А якщо б не вона, ти був би винен