майбутнім, - тепер її турбота - про сьогодення. Перша - про чоловіка. Вона викликає Ясона, просить прощення - «такі вже ми, жінки!" - Лестить, велить дітям Обійняти батька: «Є у мене плаща і пов'язка, спадщина Сонця, мого предка; дозволь їм піднести їх твоїй дружині!» - «Звичайно, і дай бог їм довгого життя! »Серце Медеї стискається, але вона забороняє себе жалість. Хор співає: «Щось буде!»
Друга турбота - про дітей. Вони віднесли подарунки і повернулися; Медея в останній раз плаче над ними. «Вас я народила, вас я вигодувала, вашу посмішку я бачу - невже в останній раз? Милі руки, милі губи, царські лики - невже я вас не прощу? Батько вкрав ваше щастя, батько позбавляє вас матері; пошкодую я вас - посміються мої вороги, не бувати цьому! Гордість в мені сильна, а гнів сильніший за мене; вирішено! »Хор співає:« О, краще не народити дітей, не вести вдома, жити думкою з Музами - хіба жінки розумом слабша за чоловіків? »
Третя турбота - про розлучниці. Вбігає вісник: «Рятуйся, Медея: загинули і царівна і цар від твого отрути!» - «Розповідай, розповідай, чим детальніше, тим солодшим!» Діти увійшли до палацу, все на них милуються, царівна радіє уборам, Ясон просить її бути доброю мачухою для маляток. Вона обіцяє, вона одягає вбрання, вона красується перед дзеркалом; раптом фарба збігає з особи, на губах виступає піна, полум'я охоплює їй кучері, палене м'ясо стискається на кістках, отруєна кров сочиться, як смола з кори. Старий батько з криком припадає до її тіла, мертве тіло обвиває його, як плющ, він силкується струсити його, але мертвіє сам, і обидва, обвуглені, лежать, мертві. «Так, наше життя - лише тінь, - укладає вісник, - і немає для людей щастя, а є успіхи і невдачі».
Тепер зворотного шляху немає, якщо Медея не вб'є дітей сама - їх уб'ють інші. «Не барися, серце: коливається тільки боягуз. Мовчіть, воспоминанья: зараз я не мати їм, плакати я буду завтра ».Медея іде за сцену, хор в жаху співає: «Сонце-предок і вишній Зевс! утримуйте її руку, не дайте множити вбивство вбивством! »Чуються два дитячі стогону, і все скінчено.
Вривається Ясон: «Де вона? на землі, в пеклі, в небі? Нехай її розтерзають, мені тільки б врятувати дітей! »-« Пізно, Ясон », - каже йому хор. Розорюється палац, над палацом - Медея на Солнцевої колісниці з мертвими дітьми на руках. «Ти левиця, а не дружина! Кричить Ясон. Ти демон, яким боги мене вразили! »-« Клич, як хочеш, але я поранила твоє серце ». «І власне!» - «Легка мені мій біль, коли бачу я твою». «Твоя рука їх вбила!» - «А перед тим - твій гріх». «То нехай стратять тебе боги!» - «Боги не чують кривоприсяжників». Медея зникає, Ясон марно волає до Зевса. Хор кінчає трагедію словами:
«Не збувається те, що ти вірним вважав, / І нежданому боги знаходять шляхи - / Таке пережите нами» ...