Короткий переказ твору Коханець (Маргеріт Дюрас)

Оповідач-жінка розповідає про свою юність, що пройшла в Сайгоні. Основні події відносяться до періоду з 1932 по 1934 р.

Дівчинка-француженка п'ятнадцяти з половиною років живе у державному пансіоні в Сайгоні, а навчається у французькому ліцеї. Її мати хоче, щоб дочка отримала середню освіту і стада викладачкою математики в ліцеї. У дівчинки є два брати, один на два роки її старше - це «молодший» брат, а інший, «старший», - на три. Молодшого брата вона, сама не знаючи чому, шалено любить. Старшого ж вважає лихом всієї родини, хоча мати в ньому душі не чує і любить, можливо, навіть більше за інших двох дітей. Він краде гроші у рідних, у слуг, нахабний, жорстокий. У ньому є щось садистське: він радіє, коли мати лупить його сестричку, з дикою люттю б'є свого молодшого брата з будь-якого приводу. Батько дівчинки служить в Індокитаї, але рано хворіє і вмирає. Мати везе на собі всі тяготи життя і виховання трьох дітей.

Після ліцею дівчинка переправляється на поромі в Сайгон, де розташований її пансіон. Для неї це ціла подорож, особливо коли вона їде автобусом. Вона повертається після канікул з Шадека, де директором жіночої школи працює її мати. Мати проводжає її, ввіряючи турботам водія автобуса. Коли автобус в'їжджає на пором, що перетинає один з рукавів Меконгу і наступний з Шадека в Віньлонг, вона виходить з автобуса, спиратися ліктем про парапет. На ній поношене шовкове плаття, підперезаний шкіряним поясом, туфельки із золотої парчі на високих підборах і м'яка чоловіча фетровий капелюх з плоскими полями і широкою чорною стрічкою. Саме капелюх надає всьому образу дівчинки явну неоднозначність. У неї довгі мідно-руде важкі кучеряве волосся, їй п'ятнадцять з половиною років, але вона вже фарбується. Тональний крем, пудра, темно-вишнева помада.

На поромі поряд з автобусом стоїть великий чорний лімузин. У лімузині шофер у білій лівреї і елегантний чоловік, китаєць, але одягнений по-європейськи - в легкий світлий костюм, які носять банкіри в Сайгоні. Він невідривно дивиться на дівчинку, як дивляться на неї багато. Китаєць підходить до неї, заговорює, пропонує відвезти в пансіон на своєму лімузині. Дівчинка погоджується. Відтепер вона ніколи більше не буде їздити в місцевому автобусі. Вона вже більше не дитина і дещо розуміє. Вона розуміє, що вона некрасива, хоча, якщо захоче, то може такий здаватися, вона відчуває, що не краса і не вбрання роблять жінку бажаною. У жінці або є сексуальна привабливість, або ні. Це відразу видно.

У машині вони розмовляють про матір дівчинки, з якою її супутник знаком. Дівчинка дуже любить свою матір, але багато чого в ній їй незрозуміло. Незрозуміла її прихильність до лахміття, старим суконь, башмаків, її напади втоми і відчаю. Мати постійно намагається вибратися з убогості. Тому, ймовірно, вона дозволяє дівчинці ходити у вбранні маленької повії. Дівчинка вже прекрасно у всьому розбирається, вміє використовувати надану їй увагу. Вона знає - це допоможе добути грошей. Коли дівчинка захоче грошей, мати не буде їй заважати.

Вже у зрілому віці повествовательніца міркує про своє дитинство, про те, як всі діти любили мати, але і як вони її ненавиділи. Історія їх сім'ї - це історія любові і ненависті, і істини в ній, навіть з висоти свого віку, вона зрозуміти не може.

Ще до того, як чоловік заговорює з дівчинкою, вона бачить, що йому страшно, і з першої хвилини розуміє, що він цілком у її владі. А ще вона розуміє, що сьогодні настав час зробити те, що вона зобов'язана зробити. І знати про це не повинні ні її мати, ні брати. Захлопнувшейся двері автомобіля відрізала її від сім'ї раз і назавжди.

Одного разу, незабаром після їхньої першої зустрічі, він заїжджає за нею в пансіон, і вони їдуть до Шолон, китайську столицю Індокитаю. Входять до його холостяцьку квартиру, і дівчина відчуває, що опинилася саме там, де їй слід бути. Він зізнається, що любить її, як божевільний. Вона ж відповідає, що краще б він її не любив, і просить поводитися з нею так само, як він веде себе з іншими жінками. Вона бачить, якого болю завдають йому її слова.

У нього чудово ніжна шкіра. А тіло худе, позбавлене м'язів, таке крихке, немов страждає. Він стогне, схлипує. Захлинається своєї нестерпної любов'ю. І дарує їй безмежне, ні з чим не порівнянне море насолоди.

Він запитує, чому вона прийшла. Вона каже: так було потрібно. Вони вперше розмовляють. Вона розповідає йому про свою сім'ю, про те, що у них немає грошей. Вона хоче його разом з його грошима. Він бажає відвезти її, виїхати куди-небудь удвох. Вона ще не може покинути матір, інакше вона помре від горя. Він обіцяє дати їй грошей. Настає вечір. Він говорить, що дівчинка на все життя запам'ятає цей день, спогад не згасне і тоді, коли вона зовсім забуде його, забуде навіть його обличчя, навіть ім'я.

Вони виходять на вулицю. Дівчинка відчуває, що постаріла. Вони ідуть в один з великих китайських ресторанів, але про що б вони не говорили, розмова ніколи не заходить про них самих. Так триває всі півтора року їх щоденних зустрічей. Його батько, найбагатший китаєць в Шолон, ніколи