Дівчинка знайомить коханця зі своєю сім'єю. Зустрічі завжди починаються з розкішних обідів, під час яких брати страшно обжираються, а самого господаря ігнорують, не вимовляючи на його адресу жодного слова.

Він відвозить її в пансіон вночі на чорному лімузині. Іноді вона і зовсім не приходить ночувати. Про це повідомляють матері. Мати є до директрисі пансіону і просить надавати дівчинці свободу вечорами. Незабаром у дівчинки на безіменному пальці з'являється дуже дороге кільце з діамантом, і наглядачки, хоча і по дозрівають, що дівчинка зовсім не заручена, зовсім перестають робити їй зауваження.

Одного разу коханець їде до свого хворому батькові. Той одужує і тим позбавляє його останньої надії коли-небудь одружитися з білої дівчинці. Батько вважає за краще бачити сина мертвим. Кращий вихід - її від'їзд, розлука з нею, в глибині душі він розуміє, що вона ніколи нікому не буде вірна. Про це говорить її обличчя. Рано чи пізно їм все одно доведеться розлучитися.

Незабаром дівчинка разом з родиною спливає на пароплаві до Франції. Вона стоїть і дивиться на нього і його машину на березі. Їй боляче, хочеться плакати, але вона не може показати своїй родині, що любить китайця.

Прибувши до Франції, мати купує будинок і ділянка лісу. Старший брат все це програє за одну ніч. Під час війни він обкрадає свою сестру, як завжди обкрадав рідних, забирає у неї останню їжу і всі гроші. Він помирає в похмурий, похмурий день. Молодший брат помер ще раніше, в 1942 р., від бронхопневмонії в Сайгоні, під час японської окупації.

Дівчинка не знає, коли її коханець, підкорившись волі батька, одружився на дівчині-китаяночка. Пройшли роки, скінчилася війна, дівчинка народжувала дітей, розлучалася, писала книги, і ось через багато років він приїжджає з дружиною в Париж і дзвонить їй. Голос його тремтить. Він знає, що вона пише книги, про це йому розповіла її мати, з якою він зустрічався в Сайгоні. А потім він каже головне: він усе ще любить її, як колись, і буде любити тільки її одну до самої смерті.