Короткий переказ твору Не хлібом єдиним (Володимир Дудинцев)

Робоче селище в Сибіру. Перший післявоєнний рік. Вчителька Надія Сергіївна Дроздова, Надя, висока, молода, красива жінка з постійною сумом в сірих очах, чує від чоловіка про якийсь полусумасшедшем Лопаткіна. Цей дивак, бачте, винайшов машину для відливання чавунних труб і намагається впровадити її у виробництво, не розуміючи, що час геніїв-одинаків минув. Чоловіка Надя слухає з довірою, - Леонід Іванович Дроздов є директором комбінату, він набагато старший і досвідченіший дружини. Але незабаром, провідуючи свою ученицю, Надя виявляється в будинку-землянці простого робітника Петра Сьянова і тут несподівано зустрічає Дмитра Олексійовича Лопаткіна, високого, худорлявого людини з військовою виправкою і сірими очима страждальця. Він живе в крихітній кімнатці без вікон, проводячи дні і ночі біля креслярської дошки. Лопаткін розповідає їй, як народилася у нього, випускника фізико-математичного факультету, колишнього фронтовика, потім - вчителі, ідея машини. І машина вдалася. Проект схвалили в Москві і запросили Лопаткіна для розробки. Звільнившись з роботи, він приїхав до столиці, але через два місяці почув від міністерських чиновників: на розробку грошей немає. Але Лопаткін знає, що це неправда, - проект його зарубав московський професор Авдиев, який намагається впровадити власну машину. Лопаткін не занепав духом, він продовжує роботу та боротьбу - пише в різні інстанції скарги ... Надя розуміє, що перед нею не божевільний, а справжній герой.

Незабаром зусилля Лопаткіна приносять плоди - після вторинного розгляду питання в міністерстві прийнято позитивне рішення. І Лопаткін їде в обласне місто, де в конструкторському бюро буде доопрацьовуватися його проект. У цей же час Дроздов, отримавши посаду в міністерстві, переїжджає з дружиною до Москви.

У конструкторському бюро Лопаткін співпрацює з інженерами-конструкторами Урюпіна і Максютенко, але незабаром виявляє, що конструктори намагаються спроектувати власну машину, скориставшись його ідеями. Лопаткін розбиває їх плани. Перед від'їздом до Москви він отримує лист від Наді, з якої дізнається, що на заводі почали виготовляти модель Авдієва. Лопаткін розуміє, що боротьба буде нелегкою. І дійсно, на засіданні технічної ради у центральному інституті «Гіпроліто» його проект з тріском провалюють поплічники Авдієва - Фундатор і Тепікін. Лопаткін звичною рукою пише скаргу до міністерства. Марно. Скарга потрапляє до його ворогів: Дроздова та заступнику міністра Шутикова. І знову Лопаткін починає свою боротьбу - пише листи і скарги. Випадково Лопаткін знайомиться з сивим виснаженим старим - геніальним, але таким же невизнаним і гнаним винахідником професором Бусько. Бусько пропонує дах і допомогу. Два винахідники починають вести аскетичне життя героїв-одинаків. Встають строго по режиму, снідають чаєм з чорним хлібом і беруться до роботи, рівно о дванадцятій Лопаткін виходить з будинку і проходить свій щоденний восьмикілометровий маршрут, міркуючи і дихаючи свіжим повітрям; рівно о третій він вже будинку, і його чекає їх спільний обід - чавунець вареної картоплі і солоний огірок. Іноді в двері лунає дзвінок, і сусіди по комунальній квартирі передають пакет з якої-небудь високої інстанції з черговим відмовою. Недбало поглянувши на папір, винахідники продовжують свою працю. Гроші заробляють розвантаженням вагонів і витрачають їх гранично економно. Але одного разу листоноша вручив їм пакет з щільною пачкою сторублівок і запискою без підпису: «Гроші ваші, використовуйте на свій розсуд». Тепер, коли таємничий доброзичливець дав їм можливість працювати, не відволікаючись на побут, Лопаткін почув внутрішній голос, який нагадав йому, що треба жити.

Він почав ходити в театр і консерваторію. Музика Шопена, а потім Баха допомогла йому сформулювати важливі життєві установки: людина не народжений для жирної їжі і благополуччя, це радість черв'яків. Людина повинна бути кометою і світити. «Ось моя розгадка!» Одного разу у консерваторії Лопаткін побачив молоду, красиву, повненька дівчину з замшевої родимкою і впізнав у ній Надю. Погляди їх зіткнулися, і Дмитро Олексійович відчув приємне задуха. З розмови з Надею він дізнався, що з чоловіком у неї немає нічого спільного, героїзм Лопаткіна викликає у неї захоплення, дарувальником грошей була вона і готова допомагати далі. Для неї знайшлося постійне справа - писати на машинці і розсилати відразу до кількох інстанцій заяви і скарги винахідників ... І ось, нарешті, багатомісячна праця закінчений - новий варіант машини готовий, і Лопаткін вирішує, що пора знову з'явитися на поверхні. Знайома секретарка влаштовує йому зустріч з міністром. А той, вислухавши Лопаткіна, розпорядився направити проект на відгук науковому ворогові Авдієва. На новому засіданні технічної ради проект Лопаткіна пройшов на «ура». Закипіла робота з підготовки до впровадження. І саме в цей момент із заводу привезли труби, відлиті машиною Авдієва. Робота зупиняється. Але на допомогу приходить давній доброзичливець Лопаткіна кандидат наук і директор заводу Галицький. Лопаткіна запрошують для розмови в якийсь інститут, директор якого в генеральській формі пропонує роботу над секретним замовленням. Лопаткін може використовувати своє нове, зроблене в співавторстві з Надею винахід. Працювати він продовжує у «Гіпроліте», але в закритій лабораторії. І знову, на завершальному етапі робіт, з'являються зловісні постаті Авдієва і Урюпіна. Пишеться донос, в якому Лопаткін звинувачується в злочинній недбалості: допустив до секретної документації стороннього - Дроздову. Лопаткіна судять, вирок: вісім років ув'язнення. Папери лабораторії вирішено знищити. Але чесний інженер Антонович спасаетчасть документів. Завдяки цим документам справу переглядають і Лопаткіна достроково, через півтора