Короткий переказ твору Село Степанчиково і його мешканці (Федір Михайлович Достоєвський)

Колишній гусар, сорокарічний полковник у відставці Єгор Ілліч Ростань - власник багатого і впорядкованого маєтку Степанчикова, де проживає разом з матір'ю, вдовою генерала Крахоткіна, незаміжньою сестрою, дочкою Сашенькою п'ятнадцяти років і сином Іллюшею восьми років. Дружина Ростанева померла кілька років тому. Будинок наповнений нахлібника, серед яких виділяється Фома Фомич Опискин, раніше колишній блазнем «з-за шматка [...] хліба» у Крахоткіна, але зумів повністю підпорядкувати своєму впливу генеральшу і її свиту з «перестиглих» дівчат завдяки читанню їм «спасенних книг», тлумачення «християнських чеснот», снів, «майстерному» осуду ближніх, а також невтримним самовихваляння. «Уособлення самолюбства самого безмежного», «загноїтися» з-за колишніх принижень і «видавлювати з себе заздрість і отрута при кожній зустрічі, при кожній чужий удачі», нікчема Опискин знаходить в будинку Ростанева ідеальні умови для прояву своєї натури. Найдобріший, совісний, поступливий, схильний до самозвинувачення господар Степанчикова за своїм характером не здатний затвердити власні гідність, незалежність та інтереси. Головне його прагнення - мир і «загальне щастя» у будинку; достаток оточуючих - глибока душевна потреба, заради якої він готовий жертвувати майже всім. Переконаний у доброті та шляхетність людської природи, він нескінченно виправдовує навіть найгірші, егоїстичні вчинки людей, не хоче вірити в злі задуми і спонукання. У підсумку полковник виявляється жертвою моральної тиранії свого нахлібника і самодуркі матері, що звертаються з ним, як з винним дитиною. «Низька душа, вийшовши з-під гніту, сама гнітить». Ростань ж шанує обох нахаб людьми «вищих якостей» та піднесеного благородства.

Тепер Фома з генеральшею хочуть примусити полковника до шлюбу з немолодою, але дуже багатою дівчиною Тетяною Іванівною, запрошеної з цією метою погостювати в Степанчиково. Це добре простодушне створення всього лише іграшка в руках інтриганів. Несподівано вознесена багатим спадщиною з принизливого животіння, вона «рушила» розумом. «Манія до амурних справах» робить її поведінка смішним і дивним; будь пройдисвіт за допомогою дешевих «романічних» ефектів може заманити, обібрати і кинути її. Шкодуючи Тетяну Іванівну, Ростань, однак, опирається планам збагачення своїх домашніх, так як закоханий у молоденьку гувернантку своїх дітей Настасію Евграфовну Ежевікіну. Дівчина з бідної сім'ї, вона отримала виховання і освіту за рахунок полковника, перш любив її як дочку. Настя і сама серцево прив'язана до батька Сашеньки і Іллюші. Але обидва не зізнаються собі і один одному в своїй любові: Ростань - через різницю у віці, Настя - через різницю в соціальному становищі. Тим не менш вже півроку їх взаємна симпатія не секрет для спостерігачів, що зачув загрозу своєму пануванню. Справді, Настя, на відміну від старшого друга, відкрито обурюється тиранією і витівками Опискина і явно не потерпить подібного, ставши господинею Степанчикова. Зухвальці вимагають ганебного вигнання дівчата з дому, прикриваючись безсовісною демагогією про «феноменальному сластолюбство» на ділі делікатного і цнотливого Ростанева і турботою про моральність Насті, нібито погано впливає на дітей. Готовий на нескінченні поступки, в цьому питанні полковник проявляє деяку твердість: вирішує видати Настуню заміж за свого двадцятидворічного племінника Сергія Олександровича, нещодавно закінчив університет, і викликає його листом з Петербурга Юнак теж вчився на кошти люблячого дядька, який тепер мріє про щасливе спільного життя в селі з обома своїми вихованцями.

Приїхав до Степанчиково раннім липневим ранком петербуржець знаходить тут справжній «божевільні». Багач господар тремтить перед убогим нахлібником, боячись його «образити» своєю перевагою. Він таємно зустрічається зі своїми ж кріпаками, почувши про намір «подарувати» їх деспоту Опискина. Вони в розпачі благають пана не давати їх у «образу». Той погоджується, дивуючись, чому Фома, що змушує селян вчити французьку мову і астрономію, їм «так не милий». Сергій Олександрович, подібно дядька, спочатку підозрює в Опискина «натуру незвичайну», але «озлоблення» обставинами і мріє «примирити його з людиною» повагою і добротою. Переодягнувшись, він йде в чайну, де зібралося все суспільство: генеральша з дочкою і нахлібниці, бідний молодий чоловік Обноскін з матір'ю, бідний родич

Мізинчиком, Тетяна Іванівна, Настя і діти. Фоми немає, так як, він «сердиться» на Ростанева за непоступливість у питанні про одруження. «Гніватися» та інші домашні, що звинувачують полковника вголос у «похмурому егоїзмі», «вбивство матінки» та інше нісенітниці. Добряк ж серйозно переживає і ніяково виправдовується. Одна Сашко каже про Опискина правду: «він дурний, примхливий, замазура, невдячний, жорстокосердий, тиран, сплетнік, брехунець», «всіх нас з'їсть». Претендент на незвичайний розум, талант і знання, Опискин до того ж ревнує до «вченому» племіннику Ростанева, в результаті чого бідний приїжджий піддається вкрай нелюб'язностями прийому в генеральші.

Нарешті Фома входить: це «плюгавенький чоловічок» «років під п'ятдесят», з святенницькими манерами і «нахабної самовпевненістю» на обличчі. Всі підлабузнюються перед ним. Він же починає знущатися над дворовим хлопчиком Фалалєєв, що потрапили до нього в немилість через свою краси і розташування до себе генеральші. Зневірившись вивчити Фалалєєв по-французьки, Фома вирішує «облагородити» його сни. Не вміє збрехати Фалалею весь час сниться «грубий, мужицький »сон« про білого бика », в чому Фома вбачає« розтліває »вплив Ростанева. Напередодні Опискина вдалося зловити свою жертву на іншому «злочині» - виконанні «непристойного» танцю про Комаринський мужика. Прислужник з насолодою зневажає «живий біфстекс» на тій підставі, що знає «Русь» і «Русь» його «знає». Намагається втрутитися в «учений» розмова