Короткий переказ твору Принижені й ображені (Федір Михайлович Достоєвський)

Іван Петрович, двадцятичотирирічний письменник-початківець, в пошуках нової квартири зустрічає на петербурзькій вулиці дивного старого з собакою. Неможливо худий, у лахмітті, він має звичку годинами сидіти в кондитерській Міллера біля Вознесенського проспекту, гріючись біля грубки і втупившись мертвенним незрячим поглядом у кого-небудь з відвідувачів. У цей березневий вечір один з них обурюється «неввічливістю» бідняка. Той в страху йде і вмирає неподалік на тротуарі. Прийшовши додому до незнайомця, Іван Петрович дізнається його ім'я - Сміт - і вирішує оселитися в його спорожнілому житло під самою покрівлею багатоквартирного будинку,

З дитинства сирота, Іван Петрович виріс у родині Миколи Сергійовича Іхменева, дрібнопомісного дворянина старовинного роду, керуючого багатим маєтком князя Петра Олександровича Валківського. Дружба і любов зв'язали його з дочкою Іхменева Наташею, молодша за нього трьома роками. Юнаків герой поїхав до Петербурга, в університет, і побачився зі «своїми» тільки через п'ять років, коли вони переїхали до столиці з-за сварки з Валківським. Останній багато років надавав дружбу і довіру своєму керуючому аж до того, що відправив йому на «виховання» свого дев'ятнадцятирічного тоді сина Альошу. Повіривши чуток про прагнення Іхменева одружити молодого князя зі своєю донькою, Валківський в помсту звинуватив доброго, чесного і наївного старого в крадіжці і затіяв судовий процес.

Іван Петрович мало не щоденний гість у Іхменева, де знову прийнятий як рідну. Саме тут він читає свій перший роман, щойно надрукований і має надзвичайний успіх. Міцніє любов між ним і Наташею, мова вже заходить про весілля, з якою, однак, вирішують почекати один рік, поки літературне положення жениха не зміцниться.

«Чудное» час проходить, коли Іхменева починає відвідувати Альоша. Валківський, що має свої види на майбутнє сина, повторює звинувачення у звідництві і забороняє останньому бачитися з Наташею. Ображений Іхменев, однак, не підозрює про любов дочки та молодого князя, поки та не йде з батьківського дому до коханця.

Закохані знімають квартиру і хочуть незабаром повінчатися. Їх відносини ускладнюються незвичайним характером Альоші. Цей красивий, витончений світський юнак - суща дитина по наївності, безкорисливість, простодушність, щирості, а й егоїзму, легковажності, безвідповідальності, безхарактерності. Безмірно люблячи Наташу, він не намагається забезпечити її матеріально, часто залишає одну, затягує болісне для неї стан коханки. Затятий, безвольний Олександр піддається впливу свого батька, який бажає одружити його на багатій. Для цього треба розлучити сина з Наташею, і князь відмовляє юнакові в грошовій підтримці. Це серйозне випробування для молодого подружжя. Але Наташа готова жити скромно і працювати. Крім того, знайдена князем для Альоші наречена - Катя - прекрасна дівчина, чиста і наївна, як і її передбачуваний наречений. Нею не можна не захопитися, і нове кохання, за розрахунком розумного і проникливого князя, незабаром витіснить з нестійкого серця сина стару. Та й сама Катя вже любить Альошу, не знаючи, що вона не вільна.

Наташі з самого початку ясний її коханий: «якщо я не буду при ньому завжди, постійно, кожну мить, він розлюбить мене, забуде і кине». Вона любить «як божевільна», «не те», їй «навіть муки від нього - щастя». Більш сильна натура, вона прагне панувати і «мучити до болю» - «і тому-то <...> поспішила віддатися <...> у жертву перша». Наташа продовжує любити та Івана Петровича - як задушевного і надійного друга, опору, «золоте серце», самовіддано обдаровував її турботою і теплом. «Ми будемо жити втрьох».

Колишню квартиру Сміта відвідує його тринадцятирічна онука Неллі. Вражений її замкнутістю, дикістю і жебрацьким виглядом, Іван Петрович з'ясовує умови її життя: мати Неллі нещодавно померла від сухот, а дівчинка потрапила в руки жорстокої звідниці. Розмірковуючи про способи порятунку Неллі, герой стикається на вулиці зі старим шкільним товаришем Маслобоевим - приватним детективом, за допомогою якого вириває дівчинку з розпусного кубла і поселяє у себе на квартирі. Неллі важко хвора, а головне - нещастя і людська злоба зробили її недовірливою і болісно гордою. Вона з підозрою приймає турботи про себе, повільно відтає, але нарешті гаряче прив'язується до свого рятівника. Навіть ревнує його до Наташі, чиєю долею так зайнятий її старший друг.

Вже півроку, як остання пішла від невтішних батьків. Батько страждає мовчки і гордо, вночі проливаючи сльози над портретом доньки, а вдень засуджуючи і мало не проклинаючи її. Мати відводить душу в розмовах про неї з Іваном Петровичем, який повідомляє всі новини. Вони невтішні. Альоша все більше зближується з Катею, не з'являючись у Наташі по кілька днів. Та думає про розрив: «Одружуватися він на мені не може, бо він не в силах піти проти батька». Важко, «коли він сам, перший, забуде» її біля іншого - тому Наташа хоче випередити «зрадника». Однак Олександр оголошує Каті про неможливість їхнього шлюбу з-за своєї любові до Наташі і зобов'язань перед нею. Великодушність «нареченої», схвалила його «шляхетність» і виявила участь до стану «щасливою» суперниці, захоплює Альошу. Князь Валківський, стурбований «твердістю» сина, робить новий «хід». Прийшовши до Наташі і Альоші, він дає вдаване згоду на їхній шлюб, розраховуючи, що заспокоєна совість юнаки більше не буде перешкодою для її зростаючій любові до Каті. Альоша «в захваті» від вчинку батька; Іван ж Петрович по ряду ознак зауважує, що князю байдуже