Короткий переказ твору Білі ночі (Федір Михайлович Достоєвський)

Молодий чоловік двадцяти шести років - дрібний чиновник, який живе вже вісім років у Петербурзі х рр.., В одному з дохідних будинків по Катерининського каналу, в кімнаті з павутиною і закоптів стінами. Після служби його улюблене заняття - прогулянки по місту. Він зауважує перехожих і будинки, деякі з них стають його «друзями». Однак серед людей у нього майже немає знайомих. Він бідний і самотній. Із сумом він стежить за тим, як жителі Петербурга збираються на дачу. Йому ж їхати нікуди. Вийшовши за місто, він насолоджується північній весняної природою, яка схожа на «хирляві і хвороб» дівчину, на одну мить робляться «чудно прекрасною».

Повертаючись додому о десятій вечора, герой бачить біля грат каналу жіночу фігурку і чує ридання. Співчуття спонукає його до знайомства, але дівчина лякливо тікає. До неї намагається пристати п'яний, і тільки «Сучкова палиця», що опинилася в руці героя, рятує гарненьку незнайомку. Вони говорять один з одним. Молодий чоловік зізнається, що раніше знав лише «господинь», з «жінками» ж ніколи не говорив і тому дуже боязкий. Це заспокоює попутницю.Вона вслухається в розповідь про «романах», які провідник вимріював, про закоханостях в ідеальні вигадані образи, про надії коли-небудь познайомитися наяву з гідною любові дівчиною.Але ось вона майже вдома і хоче попрощатися. Мрійник благає про нову зустріч. Дівчині «потрібно бути тут для себе», і вона не проти присутності нового знайомого завтра в цей самий час на цьому ж місці. Її умова - «дружба», «а закохатися не можна». Як і Мрійник, вона має потребу в тому, кому можна довіритися, у кого попросити поради

У другу зустріч вони вирішують вислухати «історії» одне одного. Починає герой. Виявляється, він «тип»: в «дивних куточках Петербурга» живуть подібні йому «істоти середнього роду» - «мрійники», - чия «життя є суміш чогось суто фантастичного, гаряче-ідеального і разом з тим <. ..> тьмяно-прозаїчного і звичайного ». Вони лякаються суспільства живих людей, тому що довгі години проводять серед «чарівних привидів», в «захоплених мріях», в уявних «пригоди». «Ви говорите, точно книгу читаєте», - вгадує Настенька джерело сюжетів і образів співрозмовника: твори Гофмана, Меріме, В. Скотта, Пушкіна. Після чарівних, «хтивих» мрій боляче буває прокинутися в «самоті», у своїй «затхлій, непотрібною життя ». Дівчина шкодує одного, та й сам він розуміє, що «таке життя є злочин і гріх». Після «фантастичних ночей» на нього вже «знаходять хвилини протверезіння, які жахливі». «Мрії виживають», душа хоче «справжнього життя». Настенька обіцяє Мрійники, що тепер вони будуть разом. А ось і її сповідь. Вона сирота.Живе зі старою сліпою бабусею у невеличкому власному будиночку. До п'ятнадцяти років займалася з учителем, а два останніх роки сидить, «пришпилених» шпилькою до сукні бабусі, яка інакше не може за нею встежити. Рік тому був у них мешканець, молода людина «приємної зовнішності». Він давав своєї юної господині книги В. Скотта, Пушкіна та інших авторів.Запрошував їх з бабусею в театр. Особливо запам'яталася опера «Севільський цирульник». Коли він оголосив, що їде, бідна самітниця зважилася на відчайдушний вчинок: зібрала речі у вузлик, прийшла в кімнату до мешканцеві, села і «заплакала в три струмка». На щастя, він зрозумів усе, а головне, встиг до цього полюбити Настуню. Але він був бідний і без «порядного місця», а тому не міг відразу одружитися. Вони домовилися, що рівно через рік, повернувшись з Москви, де він сподівався «владнати справи свої», молода людина буде чекати свою наречену на лавці біля каналу о десятій годині вечора. Рік пройшов. Вже три дні він у Петербурзі. У домовленому місці його немає ... Тепер героєві ясна причина сліз дівчини у вечір знайомства. Намагаючись допомогти, він викликається передати для нареченого її лист, що і робить на наступний день.

Через дощ третя зустріч героїв відбувається тільки через ніч. Настенька боїться, що наречений знову не прийде, і не може приховати від друга свого хвилювання. Вона гарячково мріє про майбутнє. Герою ж сумно, тому що він сам любить дівчину. І все ж Мрійники дістає самовідданості втішати і обнадіювати впала духом Настуню. Зворушена, дівчина порівнює нареченого з новим другом: «Навіщо він - не ви? .. Він гірше за вас, хоч я і люблю його більше вас ». І продовжує мріяти: «навіщо ми все не так, як би брати з братами? Навіщо найкраща людина завжди наче щось таїть від іншого і мовчить від нього? <...> Всякий так дивиться, як ніби він суворіше, ніж він є насправді ... »Вдячно приймаючи жертву мрійника, Настенька теж проявляє про нього турботу:« ви одужує »,« ви <...> полюбите. .. »« дай вам Бог щастя з нею! »Крім того, тепер з героєм назавжди і її дружба.

І ось нарешті четверта ніч. Дівчина остаточно відчула себе кинутою «нелюдяно» і «жорстоко».Мрійник знову пропонує допомогу: піти до кривдника і змусити його «поважати» почуття Настусі. Проте в ній пробуджується гордість: вона більше не любить ошуканця і постарається його забути. «Варварський» вчинок мешканця відтіняє моральну красу сидить поруч одного: «ви б так не вчинили? ви б не кинули тієї, яка б сама до вас прийшла, <...> в очі безсоромною глузування над її слабким, дурним серцем? »Мрійник більше не має права приховувати вже вгадану дівчиною правду:« я вас люблю, Настусю! »Він не хоче «терзати» її своїм «егоїзмом» в гірку хвилину, але раптом любов його виявиться потрібною? І дійсно, у відповідь лунає: «я не люблю його, тому що я можу любити тільки те, що