Короткий переказ твору Гравець (Федір Михайлович Достоєвський)

Олексій Іванович, 25-річний домашній учитель, разом з сім'єю похилого генерала Загорянського - падчеркою Поліною і двома малолітніми дітьми - живе в розкішному готелі на німецькому курорті Рулетенбург. Ще в Росії генерал заклав свій маєток якомусь маркіза Де-Гріє і вже півроку з нетерпінням чекає з Москви звісток про смерть хворої тітки Антоніди Василівни Тарасевічевой.Тоді Де-Гріє вступить у володіння майном генерала, а останній отримає велику спадщину і одружується на молодою вродливою француженці мадемуазель Бланш, в яку без пам'яті закоханий. Французи, в очікуванні великих грошей, постійно знаходяться біля генерала, людини недалекого і простодушного, до того ж підданого сильним пристрастям. До Олексія Івановичу всі вони відносяться зверхньо, майже як до слуги, що сильно зачіпає його самолюбство. У дружбі російська вчитель складається лише з англійцем Астлеем, аристократом і багачем, на рідкість чесною, благородною і цнотливим людиною. Обидва вони закохані в Поліну.

Близько двох місяців тому ця гарна й горда дівчина побажала зробити Олексія Івановича своїм другом. Між ними встановилися своєрідні відносини «раба» і «мучительки». Освічена дворянин, але без коштів, Олексій Іванович уражений своїм залежним становищем - тому любов до зарозумілою і безцеремонної з ним Поліні нерідко змішується у нього з ненавистю. Молодий вчитель переконаний, що тільки гроші здатні викликати до нього повагу оточуючих, в тому числі коханої дівчини: «Гроші - все!» Єдиний спосіб їх здобуття - виграш в рулетку. Поліна також потребує грошей, але для поки незрозумілих Олексію Івановичу цілей. Вона не вірить у серйозність любові героя, можливо тому, що в ньому занадто розвинене самолюбство, що доходить часом до бажання вбити жорстоку насмішниці. Все ж таки, за примхою своєї володарки, вчитель робить безглузду витівку: ображає під час прогулянки прусську баронський подружжя Вурмергельмов.

Увечері вибухає скандал. Барон зажадав від генерала позбавити місця зухвалого «слугу». Той грубо розпікає Олексія Івановича. Зі свого боку останній обурений тим, що генерал взявся відповідати за його вчинок: він сам «особа, юридично компетентне». Борючись за свою людську гідність навіть у «приниженому положенні» вчителя, він веде себе зухвало, і справа дійсно закінчується його звільненням. Проте генерал чомусь наляканий наміром колишнього вчителя самому порозумітися з бароном. Він надсилає до Олексія Івановича Де-Гріє тепер вже з проханням залишити свою витівку. Бачачи завзятість Олексія, француз переходить до погроз, а потім передає записку від Поліни: «[...] перестаньте і заспокойтеся [...] Ви мені потрібні [...]» «Раб» кориться, але спантеличений впливом Де-Гріє на Поліну.

Зустрівся на «променаді» АСТЛО, якому герой розповідає про події, пояснює справу.Виявляється, два роки тому мадемуазель Бланш вже проводила сезон у Рулетенбурге. Покинута коханцями, без грошей, вона безуспішно катувала долю на рулетці. Потім вирішила зачарувати барона, за що, за скаргою баронеси в поліцію, була вислана з міста. Зараз же, прагнучи стати генеральшею, Бланш повинна уникати уваги Вурмергельмов. Продовження скандалу небажано.

Повертаючись в готель, Олексій Іванович, дивуючись бачить на ганку тільки що приїхала з Росії «бабусю», смерті якої марно чекають генерал і французи. Це 75-річна «грізна і багата [...] поміщиця і московська бариня», в кріслі, з паралізованими ногами, з владно-грубуватими манерами. Її приїзд - «катастрофа для всіх»: пряма і щира, стара відразу ж відмовляє генералу в грошах за його ставлення до себе. «Історію» Олексія Івановича з прусським бароном вона судить з позицій російської національної гідності: «не вмієте вітчизни свого підтримати». Її турбує незавидна доля Поліни і генеральських дітей; слуга для патріархальної барині теж «жива людина». Злюбив французів, вона високо оцінила Астлея.

Бажаючи оглянути місцеві визначні пам'ятки, бабуся велить Олексію Івановичу везти себе на рулетку, де «в нестямі» починає робити ставки і виграє значну суму.

Генерал і французи бояться, що бабуся програє їх майбутнє спадок: вони благають Олексія Івановича відвернути стару від гри. Однак у той же вечір вона знову в «воксале». Цього разу ексцентрична москвичка «профершпіліла» всю готівку і частина цінних паперів. Каючись в легковажність, вона має намір побудувати церкву в «підмосковній» і велить негайно ж збиратися в Росію. Але за двадцять хвилин до відходу поїзда змінює плани: «Жива не хочу бути, відіграюся!» Олексій Іванович відмовляється супроводжувати її на рулетку. Протягом вечора і наступного дня бабуся програє майже весь свій статок.

Де-Гріє їде з міста; Бланшо «отшвирівает» від себе генерала, переставши навіть впізнавати його при зустрічі. Від відчаю той майже втрачає розум.

Нарешті стара їде до Росії на зайняті у Астлея гроші. У неї залишилася нерухомість, і вона кличе до себе в Москву Поліну з дітьми. Переконавшись у могутності пристрастей, м'якше відгукується про генерала: «Та й того нещасного [...] грішно мені тепер звинувачувати».

Увечері, в темряві, Олексій Іванович знаходить у себе в номері Поліну. Вона показує йому прощальний лист Де-Гріє. Між нею і французом був зв'язок, але без бабусиної спадщини розважливий «маркіз» відмовився одружуватися. Втім, він повернув генералу заставні на п'ятдесят тисяч франків - «власні» гроші Поліни. Горда до пристрасті, вона мріє кинути в «підле обличчя» Де-Гріє ці п'ятдесят тисяч. Добути їх повинен Олексій Іванович.

Герой кидається в гральний зал. Щастя усміхається йому, і він незабаром приносить в готель величезну суму - двісті тисяч франків. Ще в «воксале» колишній вчитель відчув «жахливе насолоду удачі, перемоги, могутності». Гра із засобу самоствердження і «служіння» коханій перетворюється для нього в самостійну, всепоглинаючу пристрасть. Навіть у присутності Поліни гравець не може відвести очей від принесеної ним «купи квитків і згортків золота». Дівчина уражена тим, що для Олексія Івановича, як і