Короткий переказ твору Незвичайні пригоди Тартарена з Тараскона (Альфонс Доде)

186 * рік, країною керує Наполеон III, всі, хто може, процвітають. У маленькому містечку Тараскон, що на півдні Франції, живе великий мисливець Тартарен, в чиєму садку ростуть баобаби та інші екзотичні дерева. Пристрасть до полювання поділяють всі співгромадяни Тартарена, і, хоча дичину в околицях давно перевелася, щонеділі тарасконци озброюються до зубів і відправляються за місто, де ведуть стрілянину по кашкета - на радість місцевих шапкарі.

Як мисливець за кашкетами Тартарен не має собі рівних, і тарасконци шанують його своїм ватажком. І лише дві «абсолютно різні натури» героя не дають йому розвернутися. Володіючи душею Дон Кіхота, Тартарен, начитавшись романів Густава Емара та Фенімора Купера, рветься на подвиги, але «дебеле» і любляче зручності коротконога тіло Санчо Панси перешкоджає здійсненню великих задумів. Тому Тартарен безвилазно живе в Тараскон. Втім, одного разу він ледь не їде до Шанхаю. Думка про таку можливість настільки приголомшує нашого героя, що він довгий час розповідає виключно про Шанхаї і про небезпеки тамтешнього життя, від чого незабаром усім у місті здається, що він вже побував там. Адже, по суті, яка різниця, справді він скоїв цей подорож чи ні, головне, гарненько про все розповісти!

Через деякий час Тартарен здійснює другу прославив його подвиг - приборкує лютого атласського лева з звіринця заїжджого цирку. Лев, сидячи в клітці, грізно гарчить на героя, але той Неколебім як скеля. Захоплені глядачі ахають, а по всьому місту розноситься слух, що Тартарен відправляється до Африки полювати на левів.

Але час іде, а Тартарен все не їде. Міські хлопчаки нахабно виспівують куплети, що ставлять під сумнів хоробрість великого мисливця. І бідний Тартарен-Дон Кіхот, не дивлячись на шалений опір Тартарена-Санчо, вирішує їхати.

І ось настає урочистий день. Тарасконци з раннього ранку висипають на вулиці, щоб побачити, як їхній земляк відбуває в країну левів. У алжирському костюмі і величезною фесці, Тартарен велично виступає слідом за своїм багажем, що складається з безлічі скриньок, тюків і різних новомодних пристосувань для полювання.

Першого грудня безстрашний Тартарен прибуває в марсельний порт і вантажиться на пакетбот «Зуав», відпливли в Алжир.

Під час плавання, коли всі навколо п'ють шампанське і грають в карти, доблесний Тартарен у себе в каюті мається від морської хвороби. Нарешті судно пристає до берега, і Тартарен піднімається на палубу. Тут він знайомиться з чорногорським князем, який рекомендує себе як знавця місцевих звичаїв і арабської мови. Поки Тартарен оглядається, на палубу підіймаються негри-носії, і Тартарен, прийнявши їх за корсарів, спрямовується на них з кинджалом. Капітан Бар-басу пояснює розлюченого герою його помилку.

Зійшовши на берег, Тартарен відчуває найжорстокіше розчарування: замість казкового міста він бачить звичні будинку, бруківку, кав'ярні, де повно військових і дам легкої поведінки. Йому здається, ніби він і не виїжджав з Франції. Стомлений переїздом і враженнями, Тартарен, супроводжуваний носіями, йде в готель, падає на ліжко і засинає як убитий.

На наступний день герой прокидається з твердим наміром відправитися на полювання. Насилу пробравшись по загачених візками й верблюдами вулицями, він виходить за місто, де зустрічає мисливців. Але на жаль! - Їх сумки набиті кроликами і бекас, а про львів ніхто нічого не чув. До темряви Тартарен бродить по дикій пустелі, порослою химерними рослинами, схожими на нащетинилися звірів. Вночі великий мисливець, бажаючи приманити лева, перемагає страх і бекає козеням. І тут же поруч з ним виникає силует величезного звіра. Тартарен стріляє, і у відповідь до нього доноситься глухий рев. Прийнявши бойову стійку, Тартарен чекає левицю, однак та не з'являється.

Поки Тартарен намагається встановити удосконалену намет, починає світати, і з першими променями сонця мисливець виявляє, що він розташувався серед грядок з артишоками, а неподалік від нього лежить вбитий ним вночі осел, іменований місцевими жителями «віслоухенькім». До Тартарену поспішає розлючена господиня ослика, і наш герой з працею відкуповується від неї.

Перша невдача не бентежить Тартарена. Але незабаром він надовго забуває про яку-небудь живності, бо закохується в берберійку. Цілими днями він нишпорить по місту, намагаючись відшукати свою прекрасну незнайомку, «про яку йому нічого не відомо, крім запаху туфельок і кольору очей! Тільки шалено закоханий тарасконец здатний зважитися на подібну пригоду ».

Несподівано на допомогу Тартарену приходить провидіння в образі чорногорського князя Григорія, за якого наш герой сплачує картярський борг. Князь відшукує маврітанку Тартарена. Дівчину звуть Байя, вона не говорить по-французьки, її охороняє лютий брат, якого необхідно задобрити, купивши у нього побільше трубок. Тартарен ящиками скуповує трубки, і його допускають до будинку прекрасної маврітанкі. Правда, вона здається Тартарену дещо товщі і менше зростанням, ніж вразила його уяву красуня, але, загалом, теж непогана.

Тартарен знімає будиночок для своєї коханої, і відтепер життя його заповнюють «кальян, лазня і любов». Так як дівчина не говорить по-французьки, до них у гості ходять лише місцеві жителі та князь Григорій. Всі вони їдять варення Тартарена, курять його тютюн і до вечора прощався.

Як-то раз, проїжджаючи повз кав'ярні, Тартарен зауважує капітана Барбасо. Капітан висловлює крамольну думку про те, що Байя чудово говорить по-французьки, і заодно радить Тартарену триматися подалі від чорногорських князів. З отриманого від капітана обривка газети безстрашний мисливець дізнається, скільки засмучений