Добролюбов приходить до висновку, що в образі Катерини Островський втілив велику народну ідею: «в інших творах нашої літератури сильні характери схожі на фонтанчики, залежні від стороннього механізму. Катерина ж як велика ріка: рівне дно, хороше - вона тече спокійно, велике каміння зустрілися - вона через них перескакує, обрив - ллється каскадом, запружают її - вона бушує і проривається в іншому місці. Не тому вирує вона, щоб воді раптом захотілося пошуміти або розсердитися на перешкоди, а просто тому, що це їй необхідно для виконання її природних вимог - для подальшого перебігу ».

Аналізуючи дії Катерини, автор пише про те, що вважає за можливе втечу Катерини та Бориса як найкраще рішення. Катерина готова бігти, але тут випливає ще одна проблема - матеріальна залежність Бориса від його дядька Дикого. «Ми сказали вище кілька слів про Тихона; Борис - такий же, по суті, тільки освічений».

У кінці п'єси «нам відрадно бачити позбавлення Катерини - хоч через смерть, коли не можна інакше. Жити в" темному царстві "гірше смерті. Тихон, кидаючись на труп дружини, витягнуте з води, кричить у нестямі: "Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися! "Цим вигуком закінчується п'єса, і нам здається, що нічого не можна було придумати сильніше і правдивіше такого закінчення. Слова Тихона змушують глядача подумати вже не про любовну інтригу, а про всю цю життя, де живі заздрять померлим ".

На закінчення Добролюбов звертається до читачів статті: «Якщо наші читачі знайдуть, що російська життя і російська сила викликані художником в" Грози "на рішуче справу, і якщо вони відчують законність і важливість цієї справи, тоді ми задоволені, що б не говорили наші вчені і літературні судді ».