Короткий переказ твору П'ять годин з Маріо (Мігель Делібес)

Раптово, у віці сорока дев'яти років, помирає від серцевого нападу Маріо Кальядо. Після нього залишається велика родина - дружина Кармен і п'ятеро дітей. Приймаючи співчуття і потім, сидячи без сну біля тіла чоловіка, Кармен мовчки веде з ним нескінченний розмову. З цього внутрішнього монологу поступово вимальовується історія знайомства та взаємовідносин Маріо і Кармен, їх - такі різні - характери та погляди на життя - вся історія сім'ї, історія двох людей, які прожили пліч-о-пліч багато років, але завжди були чужими один одному.

Кармен виросла в забезпеченій буржуазній сім'ї, де був пристойний достаток і кілька чоловік прислуги. Батько працював у відділі ілюстрацій великої консервативної газети, а мати вела будинок. Маріо і Кармен знайомляться відразу після війни - пам'ять про неї ще дуже свіжа. У Маріо на боці республіканців загинули два брати, а сім'я Кармен - відкрито профранкістська.Політичні погляди майбутніх родичів турбують батьків Кармен, але вони все ж таки вирішують видати дочку за Маріо, роблячи ставку на його здібності, які, на їхню думку, повинні забезпечити юнакові блискуче університетську майбутнє.

Однак, як виявляється, Маріо зовсім не збирається робити кар'єру. Він цілком задовольняється скромною посадою викладача і можливістю випускати газету «Ель Корреа», своє улюблене дітище. У вільний час він до хрипоти сперечається з друзями, що мріють, як і Маріо, про перебудову світу на більш справедливих засадах, і пише філософський роман «Замок на піску». Книга ця абсолютно незрозуміла Кармен і її батькові, думка якого жінка вважає незаперечним, до того ж подібні книги не приносять у сім'ю грошей. Маріо чужий будь-яких умовностей: до обурення дружини, він їздить на роботу на велосипеді і анітрохи не страждає на відміну від Кармен із-за відсутності машини; водить знайомство з ким попало і зовсім не визнає потрібних людей, дивно неуважний до свого одягу, не бере перед іспитом підношень від багатих батьків бездарних учнів, навідріз відмовляється стати депутатом аюнтамьенто, місцевого органу влади, щоб не відчувати себе зобов'язаним підтримувати офіційну лінію.

Кармен ж, навпаки, раба умовностей. Предмет її найсерйозніших переживань - відсутність в будинку столового срібла; тому, приймаючи гостей, вона подає лише холодні закуски, щоб не виявити перед людьми те, що сприймає як свою ганьбу. Вона цінує в людях лише зовнішнє - манеру поведінки, правильно підібраний краватку, вміння вчасно сказати приємне або промовчати, коли це вигідно. Захоплення її викликають лише ті, хто зумів зробити кар'єру - неважливо, яким способом. Маріо не відповідає цим вимогам і викликає лише поблажливо-глузливе ставлення дружини. Вона не розуміє його відкритості і прямоти, його чесності та невміння хитрувати, - все це в системі життєвих цінностей Кармен відноситься до великих недоліків. Сидячи біля труни чоловіка, жінка згадує, скільки разів в житті він упустив можливість просунутися по службі, як недбалий бував з потрібними людьми; дорікає йому за те, що він відмовився підписати фальшивий протокол і тим самим нажив собі ворогів, залишився без квартири. Вона подумки дорікає чоловіка за те, що той не бажав розділити її образ думок, з зневагою ставився до занять благодійністю, вважаючи, що бідних потрібно не задаровувати шоколадками, а віддати те, що належить їм по праву; про це завжди писала газета «Ель Корреа », яку випускав Маріо і яку терпіти не могла Кармен. Ні газети, ні книги Маріо, ні його друзі ніколи не були їй близькі. Не дивно, що вона не розуміє і причин депресії чоловіка і, всупереч наполяганням лікаря, відноситься до його стану як до примхи. Кармен не знає, що відповідати чоловікові, коли він безупинно повторює: «Я самотній». Подумки вона дорікає йому за це і, безумовно, відчуває себе ображеною, вбачаючи у хворобі Маріо докір собі.

У своєму нескінченному монолозі біля труни Кармен весь час сперечається з чоловіком, дорікає йому, висловлює старі затаєні образи, про які, можливо, ніколи не говорила йому за життя. Вони походять з дуже різних сімей і з різних соціальних кіл, і прожитий поруч роки не згладили цих відмінностей. Для Кармен, як і раніше ідеалом залишається її батько, якого вона вважає великим письменником, хоча насправді він був журналістом середньої руки і вельми консервативного толку . Мати, без кінця говорю банальності, жінка сприймає як джерело життєвої мудрості. Але до рідних і друзів чоловіка вона ставиться з відкритим зневагою: якщо її власна родина втілює для неї моральні підвалини, традиційну, стару Іспанію, то близькі Маріо співчували республіканцям, чого Кармен соромиться. Вона не виносить ні його сестру чароїт, ні невістку Енкарну, вдову одного із загиблих братів Маріо. Їй незрозуміла - а значить, викликає презирство - самовідданість, з якою Енкарна доглядала за паралізованим і пойняла дитинство батьком Маріо: Кармен бачить у цьому лише показне і не підозрює, що жінка цілком щиро, так само як щиро вона, оплакує Маріо.Точно так само незрозуміло Кармен і зовнішній спокій Маріо на похороні його матері, вона не відчуває за його поведінкою великого горя, оскільки цінує лише зовнішні прояви.

Дуже різні, Кармен і Маріо по-різному ставляться і до виховання дітей: те, що здається суттєвим дружині, зовсім не турбує чоловіка, і навпаки. Так, Маріо дуже близько до серця приймає те, що його дочка Менчу погано вчиться, а Кармен, яка бачить єдине призначення жінки в заміжжі, це зовсім не турбує, оскільки вона вважає вчення безглуздим заняттям. Вона не схвалює