Короткий переказ твору Ночувала хмаринка золота (Анатолій Приставкін)

З дитбудинку намічалося відправити на Кавказ двох старших хлопців, але ті відразу розчинилися в просторі. А двійнята Кузьмін, по-детдомовскоеКузьмениші, навпаки, сказали, що поїдуть. Справа в тому, що за тиждень до цього звалився зроблений ними підкоп під хліборізку. Мріяли вони раз у житті досита поїсти, але не вийшло. Оглянути підкоп викликали військових саперів, ті сказали, що без техніки і підготовки неможливо таке метро прорити, тим більше дітям ... Але краще було про всяк випадок зникнути.Пропади пропадом це Підмосков'ї, розорене війною!

Назва станції - Кавказькі Води - було написано вугіллям на фанерці, прибитої до телеграфного стовпа. Будівля вокзалу згоріло під час недавніх боїв. За весь багатогодинний шлях від станції до станиці, де розмістили безпритульників, не попалася ні підводу, ні машина, ні випадковий подорожній. Порожньо колом ...

Поля дозрівають. Хтось їх обробляв, засівав, хтось прополюють. Хто? .. Чому так порожньо і глухо на цій красивій землі?

Кузьмениші сходили в гості до виховательки Регіні Петрівні - в дорозі ще познайомилися, і вона їм дуже сподобалася. Потім рушили на станицю.Люди-то, виявилося, в ній живуть, але якось таємно: на вулицю не виходять, на призьбі не сидять. Вночі вогнів у хатах не запалюють. А в інтернаті новина: директор, Петро Онисимович, домовився щодо роботи на консервному заводі. Регіна Петрівна і Кузьменишей туди записала, хочавзагалі-то посилали тільки старших, п'яті-сьомі класи.

Ще Регіна Петрівна показала їм знайдені в підсобці папаху і старовинний чеченський ремінець. Ремінець віддала і відправила Кузьменишей спати, а сама сіла шити їм з папахи зимові шапки. І не помітила, як тихо відкинулася стулка вікна і в ньому здалося чорне дуло.

Вночі була пожежа. Вранці Регіну Петрівну кудись повезли. А Сашка показав Кольку численні сліди кінських копит і гільзу.

На консервний завод їх почала возити весела шоферіца Віра. На заводі добре.Працюють переселенці. Ніхто нічого не охороняє. Відразу набрали яблук, і груш, і злив, і помідорів. Тітка Зіна дає «блаженну» ікру (баклажанну, але Сашка забув назву). А одного разу зізналася: «Ми так боімсі ... Чеченці прокляті! Нас-то на Кавказ, а їх - в сибірський рай повезли ... Деякі щось не схотелі ... Дик вони в горах заховалися!»

Відносини з переселенцями стали дуже напруженими: вічно голодні колоністи крали з городів картоплю, потім колгоспники впіймали одного колоніста на баштані ... Петро Онисимович запропонував провести для колгоспу концерт самодіяльності. Останнім номером Митек показав фокуси.Раптом зовсім поруч зацокали копита, пролунали іржання коня і гортанні вигуки. Потім гримнуло. Тиша. І крик з вулиці: «Вони машину підірвали! Там Віра наша! Хата горить! »

На ранок стало відомо, що повернулася Регіна Петрівна. І запропонувала Кузьменишам разом їхати на підсобне господарство.

Кузьмениші зайнялися справою. По черзі ходили до джерельця. Ганяли стадо на луг. Мололи кукурудзу. Потім приїхав одноногий Дем'ян, і Регіна Петрівна попрохала його підкинути Кузьменишей до колонії, продукти отримати. На возі вони заснули, а в сутінках прокинулися і не відразу зрозуміли, де знаходяться. Дем'ян чомусь сидів на землі, і обличчя в нього було бліде.«Ті-хо! Цикнув. - Там ваша колонія! Тільки там ... це ... порожньо ».

Брати пройшли на територію. Дивний вигляд: двір завалений мотлохом.Людей немає. Вікна вибиті. Двері зірвані з петель. І - тихо. Страшно.

Рвонули до Дем'яна. Йшли через кукурудзу, обходячи просвіти. Дем'ян йшов попереду, раптом стрибнув кудись убік і зник. Сашко кинувся за ним, тільки поясок блиснув дарований. Колька ж присів, замучений проносом. І тут збоку, прямо над кукурудзою, з'явилася кінська морда. Колька гепнувся на землю.Відкривши очей, побачив прямо в особи копито. Раптом кінь відскочила в бік.Він біг, потім впав у якусь яму. І провалився в безпам'ятство.

Ранок настав блакитне і мирне. Колька відправився в село шукати Сашка з Дем'яном. Побачив: брат стоїть в кінці вулиці, притулившись до огорожі.Побіг прямо до нього. Але на ходу крок Кольки сам собою став сповільнюватися: щось дивно стояв Сашко. Підійшов впритул і завмер.

Сашко не стояв, він висів, начеплені під пахвами на вістря забору, а з живота у нього випирають пучок жовтої кукурудзи. Ще один качан був засунуть в рот. Нижче живота по штанцях звисала чорна, в згустках крові Сашків тельбух. Пізніше виявилося, що ремінця срібного на ньому немає.

Через кілька годин Колька притягнув візок, відвіз тіло брата на станцію і відправив зі складом: Сашка дуже хотів до гір поїхати.

Багато пізніше на Кольку набрів солдатик, який згорнув з дороги. Колька спав в обнімку з іншим хлопчиком, по вигляду чеченцем. Тільки Колька і Алхузур знали, як ходили вони між горами, де чеченці могли вбити російського хлопчину, і долиною, де небезпека загрожувала вже чеченцеві.Як рятували один одного від смерті.

Діти не дозволяли себе розлучати і називалися братами. Сашею і Колею Кузьміним.

З дитячої клініки міста Грозного хлопців перевели в детпріемнік. Там тримали безпритульних перед тим, як відправити у різні колонії і дитбудинки.