З панами все пройшло спокійно, і Труфальдіно сів за заслужену рясну трапезу, від якої його відірвала Смеральдіна, що принесла для Беатріче записку від Кларіче. Труфадьдіно давно вже поклав око на симпатичну служаночку, але до того у нього не видавалося випадку вдосталь полюбезнічать з нею. Тут вони від душі наговорилися і якось між справою розкрили записку Кларіче, прочитати яку вони все одно не вміли.

Отримавши вже другий лист роздрукованим, Беатріче не на жарт розсердилася і гарненько оброблена Труфальдіно києм. побачивши з вікна цю екзекуцію, Флорінда захотів розібратися, хто це сміє лупити його слугу. Коли він вийшов на вулицю, Беатріче вже віддалилася, а Труфальдіно придумав того, що трапилося таке невдале пояснення, що Флорінда прибив його тою ж палицею - за боягузтво.

Утішаючи себе тим міркуванням, що подвійний обід все ж цілком спокутує подвійну прочухана, Труфальдіно витягнув на балкон обидва хазяйських скрині, з тим щоб провітрити і почистити сукню, - скрині були схожі як дві краплі води, так що він тут же забув де чий. Коли Флорінда велів подати чорний камзол, Труфальдіно витягнув його з скрині Беатріче. Яке ж було здивування молодої людини, який знайшов у кишені свій власний портрет, який він колись подарував коханій. У відповідь на здивовані запитання Флорінда Труфальдіно збрехав, що портрет дістався йому від колишнього його господаря, який помер тиждень тому. Флорінда був у розпачі - адже цим господарем могла бути тільки переодягнена чоловіком Беатріче.

Потім у супроводі Панталоне прийшла Беатріче і, бажаючи перевірити якісь рахунки, запитала в Труфальдіно свою пам'ятну книгу; той притяг книгу з скрині Флорінда. Походження цієї книги він пояснив перевіреним способом: мовляв, був у нього господар на ім'я Флорінда Аретузи, який минулого тижня помер ... Беатріче його слова просто приголомшили наповал: вона гірко заголосила, вже нітрохи не піклуючись про збереження таємниці.

Її сумний монолог переконав Панталоне в тому, що Федеріго Распоні насправді мертвий, а перед ним - його переодягнена сестра, і він негайно побіг повідомити цю радісну звістку невтішному Сільвіо. Ледве Панталоне віддалився, Флорінда і Беатріче кожен зі своєї кімнати вийшли до зали з кинджалами в руках і з явним наміром позбавити себе набридлого життя. Цей намір було б виконано, не помітили вони раптово один одного - тут же їм залишалося лише кинути кинджали і полинути в бажані обійми.

Коли перші захоплення минули, закохані захотіли як слід покарати шахраїв-слуг, своєю балаканиною ледь не довели їх до самогубства. Труфальдіно і цього разу вивернувся, наговорив Флорінда про своє недолугим приятеля Паскуале, що складається, на службі в синьйори Беатріче, а Беатріче - про недолугому Паскуале, слузі синьйора Флорінда; обох він благав поставитися до провини Паскуале з поблажливістю.

Між тим Панталоне, доктору Ломбарді і Смеральдіна великих трудів коштувало примирити разобідевшіхся один на одного Сільвіо і Кларіче, але врешті-решт праці їх увінчалися успіхом - молоді люди обнялися й поцілувалися.

Все начебто владналося, справа йшла до двох весіллях, але тут з вини слуг утворилося ще одне, останнє, непорозуміння: Смеральдіна попросила Кларіче засватати її за слугу синьйори Беатріче, Труфальдіно про це не знав і зі свого боку умовив Флорінда просити у Панталоне Смеральдіна йому в дружини. Мова йшла як би про два різних претендентів на руку однієї служниці. Бажання поєднати долю з Смеральдіна все ж змусило Труфальдіно зізнатися в тому, що він служив відразу двом господарям, що ніякого такого Паскуале не існувало і він один, таким чином, був у всьому винен. Але всупереч побоюванням Труфадьдіно йому на радощах все пробачили і палицями карати не стали.