Короткий переказ твору Гравці (Микола Васильович Гоголь)

Іхарєв, що з'явився в міському трактирі, прискіпливо розпитує трактирного слугу Олексія на постояльців: хто такі, чи грають, чи тільки між собою і де беруть карти; щедро винагороджує тямущість його і відправляється в загальну залу звести знайомство. З'являються Кругель і Швохнєв і дізнаються у Гаврюшки, слуги приїжджого, звідки пан, чи грає і у виграші чи тепер.Дізнавшись, що Іхарєв виграв нещодавно вісімдесят тисяч, підозрюють у ньому шулера і цікавляться, що робить пан, залишаючись один. «Він вже пан, так тримає себе добре: він нічого не робить», - слід відповідь. Винагороджена і Гаврюшка. Іхарєв дає Олексію дюжину карткових колод з тим, щоб той підклав їх під час гри.

Приходять Швохнєв, Кругель і Утішливий, що віддає належне «привітним ласкам господаря».Суперечка про те, чи весь належить людина суспільству, надихає втішного, довівши його хіба що не до сліз, яким Іхарєв, втім, не дуже довіряє. Почастувавшись закускою та обговорюватимуть дивовижні властивості сиру, сідають за картковий стіл, і гості запевняють, що Іхарєв шулер першого ступеня. Втішний, підмовив інших, захоплюється мистецтвом господаря і, покаявшись у колишньому свій намір обіграти Іхарева, пропонує укласти дружній союз. Зблизилася суспільство обмінюється дивовижними історіями (про одинадцятирічному хлопчика, що пересмикує з неповторним мистецтвом, про якийсь поважному людині, що вивчає ключ малюнка всякої карти і за те отримує п'ять тисяч на рік). Втішний розкриває преостроумнейшіе можливості підкинути краплені карти, не викликавши ані найменшої підозри. Іхарєв, довіряючись приятелям, розповідає про свою «Аделаїді Іванівні», зведеної колоді, кожна карта якій може бути їм безпомилково вгадана, і демонструє захопленому суспільству своє мистецтво. Пріісківая предмет для військових дій, нові знайомі розповідають Іхарева про приїжджому поміщика Михайла Олександровича Глове, заклала в місті маєток заради весілля сімнадцятирічної дочки і тепер чекають грошей. Біда в тому, що він зовсім не грає. Втішний йде за Глови і незабаром приводить його. За знайомством слідують скарги Глова на неможливість залишатися в місті, а також міркування про шкоду карткової гри, викликане виглядом грають в кутку Кругель зі Швохневим.Увійшовши Олексій доповідає, що коні Глова вже подані. Відкланюючись, старий просить втішного доглянути за сином, якого залишає для закінчення справ у місті, бо син його, двадцятидворічний Саша, майже що дитина і все мріє про гусарах.

Провівши Глова, Втішний відправляється за сином, вважаючи зіграти на його гусарських пристрастях і виманити гроші, двісті тисяч, за закладене маєток. Новоявленого гусара поять шампанським, пропонують відвезти сестру і садять за карти. Раззадорівая «гусара» і вбачаючищось «Барклай-де-Тольевское» в його відвазі, Втішний примушує його спустити всі гроші. Гра припиняється, Саша підписує вексель. Однак відігратися йому не дають. Він біжить стрілятися, його повертають, переконують їхати прямо в полк, і, давши двісті рублів, випроваджують до «черномазенькой». Приходить чиновник Замухришкін з наказу і оголошує, що гроші Глова будуть не раніше двох тижнів. Втішний доламували його до чотирьох днів. Изумившим Іхарева поспішність пояснюється: отримано вірні відомості з Нижнього, що купці надіслали товару, вже на носі остаточна угода, і замість купців приїхали сини. Припускаючи неодмінно їх обіграти, Втішний віддає Іхарева вексель Глова, прохаючи його не зволікати і відразу після одержання двохсот тисяч їхати до Нижнього, бере у неї вісімдесят тисяч і йде, слідом за Кругель, спішно збиратися.Швохнєв відлучається, пригадавши щось важливе.

Блаженне самотність Іхарева, роздумуючи, що з ранку у нього було вісімдесят тисяч, а тепер двісті, переривається появою молодого Глова. Дізнавшись від Олексія, що панове вже поїхали, він оголошує Іхарева, що той проведено, «як вульгарний пень». Старий батько не батько, чиновник з наказу також з їх компанії, а він не Глов, а «був благородною людиною, мимоволі став шахраєм», взявся брати участь в обмані і провести Іхарева, а за те обіцяли йому, перш обіграно в пух, три тисячі Та не дали і так поїхали. Іхарєв хоче тягнути його до суду, але, як видно, не може і скаржитися: адже і карти були його, і в справі-то він брав участь незаконному. Його відчай настільки велике, що він не може втішитись навіть Аделаїдою Іванівною, коею жбурляє в двері і журиться, що вічно під боком відшукається шахрай, «який тебе Переплут».