Короткий переказ твору Записки божевільного (Микола Васильович Гоголь)

Титулярний радник Аксентій Іванович Поприщін, сорока двох років, веде свої щоденникові записи впродовж чотирьох з гаком місяців.

У дощовий день вівторка третього жовтня 1933 Поприщін у своїй старомодною шинелі відправляється, припізнілих, на нелюбиму службу в одне з відділень петербурзького департаменту в надії хіба що отримати від скарбника наперед трохи грошей з платні. По дорозі зауважує під'їхала до магазину карету, з якої випурхували чарівна дочка директора департаменту, де він служить. Герой ненавмисно підслуховує розмову дочкиной собачки Меджіа з собачкою Фідолька, що належить двом проходять повз дамам. Здивувавшись сему фактом, Поприщін замість служби відправляється за дамами і дізнається, що вони живуть в п'ятому поверсі будинку Звєркова, що у Кокушкіна мосту.

На наступний день Поприщін, очінівая пір'я в кабінеті директора, випадково зустрічається з його дочкою, якій все більш зачаровується. Він навіть подає їй впав на підлогу хустку. Протягом місяця його нескромно поведінку і мрії щодо цієї молодої особи стають помітні для оточуючих.Начальник відділення навіть вимовляє йому. Тим не менш Поприщін таємно проникає в будинок його превосходительства і, бажаючи дізнатись що-небудь про панночці, вступає в розмову з песиком Меджіа. Остання від розмови ухиляється. Тоді Поприщін відправляється в будинок Звєркова, піднімається на шостий поверх (помилка Гоголя!), Де живе зі своїми господинями собачка Фідолька, і викрадає з її кута купу дрібних папірців. Це виявляється, як і передбачав Поприщін, листуванням двох подруг-собачонок, з якої він дізнається для себе багато важливого: про нагородження директора департаменту черговим орденом, про догляді за його донькою, яку, виявляється, звуть Софі, якогось камер-юнкери Теплова і навіть про самого себе, скоєному виродку кшталт «черепахи в мішку», побачивши якого Софі не може втриматися від сміху. Ці записки собачонок, як і вся проза Гоголя, повні згадок про безліч випадкових персонажів, на зразок такого собі Бобова, схожого у своєму жабо на лелеку, або Лідине, яка впевнена, що у неї блакитні очі, в той час як у неї вони зелені, або собаки Трезор з сусіднього двору, люб'язною серцю друкарській ці листи Меджіа. Нарешті Поприщін дізнається з них, що справа у Софі з камер-юнкером Тепловим явно йде до весілля.

Нещасливе кохання укупі з тривожними повідомленнями газет остаточно ушкоджують розум Поприщина. Його хвилює спроба скасувати іспанський престол у зв'язку зі смертю короля. А ну як він, Поприщін, і є таємний спадкоємець, тобто особа знатне, з тих, що люблять і шанують оточуючі? Чухонка Мавра, яка служить Поприщину, першою дізнається цю приголомшливу новину. Через три з гаком тижні прогулу «іспанський король» Поприщін заходить до себе на службу, перед директором не встає, на папері ставить підпис «Фердинанд VIII», після чого пробирається до директорської квартиру, намагається порозумітися із Софі, роблячи при цьому відкриття, що жінки закохуються в одного чорта. Напружене очікування Поприщина іспанських депутатів дозволяється нарешті їх приїздом. Але «Іспанія», в яку його відвозять, досить дивна земля. Там безліч грандів з поголеними головами, їх б'ють палицями, капають на тім'я холодну воду. Очевидно, що тут править велика інквізиція, яка і заважає Поприщину робити великі, гідні його поста відкриття. Він пише слізного листа матінці з благанням про допомогу, але шишка під самим носом у алжирського бея знову відволікає його бідне увагу.