Короткий переказ твору Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем (Микола Васильович Гоголь)

Прекрасна людина Іван Іванович! Яка славна у нього бекеша! Коли зробиться жарко, Іван Іванович скине з себе і бекешу, відпочиває в одній сорочці і дивиться, що робиться у дворі і на вулиці. Дині - його улюблена страва. З'їсть диню Іван Іванович, а насіння збере в особливу папірець і напише на ній: «Ця диня з'їдена такого-то числа». А який будинок у Івана Івановича! З прибудовами і навісами, так що дахи всієї будови схожі на губки, що наростають на дереві. А сад! Чого там тільки немає! Всякі дерева і всяка городина є в цьому саду! Минуло більше десяти років, як Іван Іванович овдовів. Дітей у нього не було. У дівки Гапки є діти, вони бігають по двору і часто просять Івана Івановича: «Тятя, дай пряника», - і отримують або бублик, або шматочок дині, або грушу. А який богомільний чоловік Іван Іванович! Кожної неділі він йде до церкви і після служби обходить з розпитуваннями всіх нужденних, а, коли запитує у покаліченою баби, чи хочеться їй м'яса або хліба, стара тягне до нього руку. «Ну, іди ж з Богом, - каже Іван Іванович, - чого ж ти стоїш? Адже я тебе не б'ю!» Він любить заходити випити чарку горілки до сусіда Івана Никифоровича, або до судді, або до городничому, і йому дуже подобається, якщо хто-небудь зробить йому подарунок або гостинець.

Дуже хороший також людина Іван Никифорович. Його двір біля двору Івана Івановича. І вони такі приятелі, яких світ не виробляв. Іван Никифорович ніколи не був одружений і навіть не мав наміру одружитися. Він має звичай лежати весь день на ганку, а якщо і пройде по двору оглянути господарство, то скоро повертається знову на спокій. У спеку Іван Никифорович любить купатися, сяде по горло у воду, велить поставити також у воду стіл і самовар і п'є чай в такій прохолоді.

Незважаючи на велику приязнь, Іван Іванович та Іван Никифорович не зовсім подібні між собою. Іван Іванович худорлявий і високого зросту, Іван Никифорович нижче, але зате поширюється в ширину. Іван Іванович має дар говорити надзвичайно приємно, Іван Никифорович, навпаки, більше мовчить, але зате якщо вліпить слівце, то тримайся тільки. Голова в Івана Івановича схожа на редьку хвостом вниз, голова Івана Никифоровича на редьку хвостом вгору. Іван Іванович любить ходити куди-небудь, Іван Никифорович нікуди не хоче йти. Іван Іванович надзвичайно цікавий і, якщо ніж буває незадоволений, негайно дає помітити це. По виду ж Івана Никифоровича завжди важко дізнатися, сердитий він чи радіє чого-небудь. Приятелі однаково не люблять бліх і ніколи не пропустять торговця з товарами, щоб не купити у нього еліксиру проти цих комах, Вилаявши наперед його гарненько за те, що він сповідує єврейську віру. Втім, незважаючи на деякі несходства, як Іван Іванович, так і Іван Никифорович прекрасні люди.

Одного ранку, лежачи під навісом, Іван Іванович довго оглядає своє господарство і думає: «Боже мій, який я господар! Чого ж іще немає в мене? »Задавши собі такий глибокодумний питання, Іван Іванович починає дивитися на подвір'я Івана Никифоровича. Там худа баба виносить і розвішує вивітрювати залежані речі, серед нескінченної кількості яких увагу Івана Івановича приваблює стара рушниця. Він розглядає рушницю, одягається і йде до Івана Никифоровича випросити вподобану річ або обміняти на що-небудь. Іван Никифорович відпочиває на розстеленому на підлозі килимі без всякого одягу. Приятелі пригощаються горілкою і пирогами зі сметаною, Іван Іванович хвалить погоду, Іван Никифорович посилає спеку до біса. Іван Іванович ображається на богопротивні слова, але все ж переходить до справи і просить віддати йому рушницю або обміняти на буру свиню з двома мішками вівса на додачу. Іван Никифорович не погоджується, міркуваннями про необхідність у господарстві рушниці лише раззадорівая сусіда. Іван Іванович з досадою говорить: «Ви, Іван Никифорович, розносилися так з своєю рушницею, як дурень з писаною торбою». На це сусід, що вміє "відшити" краще будь-якої бритви, відповідає: «А ви, Іване Івановичу, справжній гусак». Це слово настільки ображає Івана Івановича, що він не може володіти собою. Приятелі не тільки сваряться - Іван Никифорович кличе "навіть бабу і хлопця, щоб ті взяли та й виставили сусіда за двері. А на додачу Іван Никифорович обіцяє побити Івану Івановичу морду, той у відповідь, тікаючи, показує дулю.

Отже, два поважних чоловіка, честь і прикраса Миргорода, посварилися між собою! І за що? За дурниця, за те, що один назвав іншого гусаком. Спочатку колишніх приятелів ще тягне примиритися, але до Івана Никифоровича приїжджає Агафія Федосіївна, не колишня йому ні своячкою, ні кумою, а все ж таки часто їздила до нього, - вона-то і перешіптуються Івану Никифоровичу, щоб він ніколи не мирився і не міг пробачити свого сусіда. На довершення всього, наче з особливим наміром образити недавнього приятеля, Іван Никифорович будує прямо на місці перелазу через тин гусячий хлів.

Вночі Іван Іванович крадеться з пилою в руці і підпилює стовпи хліва, і той падає зі страшним тріском. Весь наступний день Івану Івановичу здається,