що ненависний сусід помститься йому і, принаймні, підпалить його будинок. Щоб випередити Івана Никифоровича, він поспішає в миргородський поветовий суд, щоб подати на сусіда скаргу. Після нього з тією ж метою до суду є і Іван Никифорович. Суддя по черзі вмовляє сусідів помиритися, але вони непохитні. Загальне замішання в суді завершує надзвичайна подія: бура свиня Івана Івановича вбігає в кімнату, вистачає прохання Івана Никифоровича і тікає з папером.
До Івану Івановичу направляється городничий, звинувачуючи господаря у вчинку його свині і одночасно намагаючись умовити примиритися з сусідом. Візит городничого не приносить успіху.
Іван Никифорович пише нову скаргу, папір кладуть у шафу, і вона лежить там рік, другий, третій. Іван Никифорович будує новий гусячий хлів, ворожнеча сусідів міцніє. Все місто живе одним бажанням - примирити ворогів, але це виявляється неможливим. Де з'являється Іван Іванович, там не може бути Івана Никифоровича, і навпаки.
На асамблеї, яку дає городничий, порядне товариство обманом зводить ніс до носа ворогуючих сусідів. Всі вмовляють їх простягнути один одному руки на знак примирення. Згадуючи причину сварки, Іван Никифорович каже: «Дозвольте вам сказати по-дружньому, Іван Іванович! Ви образилися за чорт знає що таке: за те, що я вас. назвав гусаком ... »Прикра слово знову вимовлено, Іван Іванович у сказі, примирення, вже майже відбулося, летить на порох!
Через дванадцять років у святковий день у церкві серед народу, віддалік один від одного, стоять два дідусі - Іван Іванович та Іван Никифорович. Як же вони змінилися і постаріли! Але всі їхні думки зайняті судовою тяганиною, яка ведеться вже в Полтаві, і навіть у погану погоду їздить туди Іван Никифорович в надії вирішити справу на свою користь. Чекає сприятливих вістей і Іван Іванович ...
У Миргороді - осінь з своєю сумним погодою: бруд і туман, одноманітний дощ, слізливе без просвіту небо.
Нудно на цьому світі, панове!