Короткий переказ твору Викрадення локона (Олександр Поуп)

Твору предпослано авторське вступ, який представляє собою посвячення якоїсь Арабелли Фермор. Поуп застерігає Арабеллу від того, щоб вона надто серйозно поставилася до його творіння, пояснюючи, що воно переслідує «єдину мету: розважити небагатьох молодих леді», наділених достатнім здоровим глуздом і почуттям гумору. Автор попереджає, що в його поемі все неймовірно, крім єдиного реального факту - «втрати вашого локона», - і образ головної героїні не уподібнюється Арабелли Фермор нічим, «крім краси». Я знаю, як недоречні розумні слова в присутності леді, пише далі автор, але поетові так властиво прагнути до розуміння. Тому він випереджає текст ще кількома поясненнями. Чотири стихії, у просторі яких розгорнеться дія поеми, населені духами: сільфії, гномами, німфами і саламандрами. Гноми - або демони землі - істоти підступні і охочі на прокази, зате мешканці повітря СІЛЬФ - істоти ніжні і доброзичливі. «За словами розенкрейцерів, всі смертні можуть насолоджуватися інтимною близькістю з цими ніжними парфумами, поки витримується умова ... дотримання непохитного цнотливості».

Так, витончено позначивши правила літературної гри, Поуп вводить читача в багатошаровий фантастичний світ своєї поеми, де забавне житейська пригода - палкий шанувальник на великосвітському рауті відрізав локон у неприступною красуні - знаходить вселенський масштаб.

Поема складається з п'яти пісень. У першій пісні ватажок сильфів Аріель стереже сон прекрасної Белінди. Уві сні він нашіптує їй слова про те, як священна її непорочність, що дає право на постійну охорону добрих духів.Адже світська життя повне спокус, до яких схиляють спокусниць зловмисні гноми. «Так привчають гноми чародійок кокетливо дивитися з-під вій, рум'яна, бентежитися напоказ, гульвіс спокушати грою сердець та очей». Під кінець своєї промови Аріель в тривозі попереджає Белінда, що нинішній день буде відзначений для неї бідою і вона повинна бути вдвічі пильна і остерігатися свого заклятого ворога - Чоловіки.

Белінда пробуджується. Вона пробігає оком чергове любовне послання. Потім виглядає в дзеркало і починає служити перед ним, як перед вівтарем, надаючи своїй красі ще більш сліпучий блиск. Ніжні СІЛЬФ незримо присутні при цієї хвилюючої процедурі ранкового туалету.

Пісня друга починається з гімну квітучої краси Белінди, яка своїм блиском перевершує навіть сяйво розгорається літнього дня. Красуня вирушає на прогулянку вздовж Темзи, приковуючи погляди всіх зустрічних. У ній все - сама досконалість, але вінцем принади є два темних локона, прикрашають мармур шиї. Шанувальник Белінди барон запалився бажанням відібрати саме ці розкішні пасма - як любовний трофей. Того ранку на зорі він спалив рукавички і підв'язки колишніх коханих і у цього жертовного вогнища просив небо лише про одне скарб - локони Белінди.

Вірний Аріель, передчуваючи небезпеку, зібрав всю підвладну йому рать добрих духів і звернувся до них із закликом охороняти і берегти красуню. Він нагадує сільфія, Сильфіда, ельфам і фей, як важливий і відповідальний їх праця і як багато небезпек таїть кожної миті. «Чи стосуватиметься невинності ганьба, виявиться з тріщинкою фарфор, честь постраждає або ж парча, раптом німфа втратить зопалу браслет або сердечко на балу ...» Аріель довіряє кожному духу турботу про один предмет туалету Белінди - сережках, віялі, годинах, кучерях. Сам він зобов'язується стежити за песиком красуні на ім'я Шок. До спідниці - до цього «срібному рубежу» непорочності - приставляються відразу п'ятдесят сильфів. Під кінець промови Аріель загрожує, що дух, викритий в нехтуванні, буде заточений у флаконі і заколеним шпильками. Повітряна невидима свита віддано змикається навколо Белінди і в страху чекає мінливостей долі.

У третій пісні наступає кульмінація - Белінда позбавляється заповітного локона. Це відбувається в палаці, де придворні рояться навколо королеви Анни, поблажливо слухає порад й споживайте чай. Белінда своя в цьому великосвітському колі. Ось вона сідає до ломберному столу і віртуозно обігрує двох партнерів, один з яких - закоханий у неї барон. Після цього програв вельможа жадає реваншу. Під час кавового ритуалу, коли Белінда схиляється над порцелянової чашечкою, барон підкрадається до неї - і ... Ні, йому не відразу вдається виконати свій блюзнірський задум. Пильні ельфи тричі, смикнувши за сережки, змушують Белінда озирнутися, проте в четвертий раз вони втрачають мить. Втрачається і вірний Аріель - «дивився він в серці німфи крізь букет, раптом в серці виявився секрет; побачив СІЛЬФ предмет любові земної і перед цією таємницею виною зневірився, захоплений зненацька, і зник, важко зітхнувши глибокий подих ...» Отже, саме цей момент - коли Аріель покинув охоронювану їм Белінда, побачивши в її душі любов (вже не до того чи самому баронові?), - став фатальним. «Зімкнула мовчки ножиці ворожнеча, і локон відокремився назавжди». Барон переживає тріумф, Белінда - досаду і злість. Ця центральна пісня поеми - пік, сяють напруженого протиборства: немов продовжуючи щойно закінчену ломберний партію, де масті йшли війною один проти одного, а королі, тузи, дами та інші карти вели складні приховані маневри, - під зведеннями палацу закипають людські пристрасті. Белінда і барон позначають тепер два ворожих і непримиренних полюси - чоловічий і жіночий.

У четвертій пісні в дію вступають злі духи, вирішальні скористатися моментом. Скорбота Белінди по викраденому локони настільки глибока й велика, що у зловмисного гнома Умбріеля виникає надія: заразити її смутком весь світ. Ось цей похмурий дух відправляється - «на закопчених крилах» - в підземні світи, де в печері ховається огидна Нудьга. У її узголів'я тулиться не менше похмура Мігрень. Привітавши володарку і ввічливо нагадавши про її заслуги («володієш кожної жінки ти, вселяючи то капризи, то мрії;