На наступний вечір, захопивши заступ і лопату, подався він до попову городу. От за всіма прикметами вийшов у поле на давній місце: і голубник стирчить, а току не видно. Пішов ближче до тік - пропала голубник. А тут припустив дощик, і дід, так і не знайшло місця, прибіг з лайкою назад. Назавтра ввечері пішов він із заступом прокопати нову грядку, та, минаючи прокляте місце, де йому не танцювалося, в серцях вдарив заступом, - і опинився в тому самому полі. Всі дізнався він: і тік, і голубник, і могилку з наваленим гілкою. На могилі лежав камінь. Обкопавши, дід відвалив його і хотів було понюхати тютюнцю, як хтось чхнув у нього над головою. Оглянувся - нема нікого. Почав дід копати і знайшов котел. «А, голубчику, ось де ти», - вигукнув дід. Те ж сказав і пташиний ніс, і бараняча голова з верхівки дерева, і ведмідь. «Та тут страшне слово сказати», - пробурмотів дід, а слідом за ним і пташиний ніс, і бараняча голова, і ведмідь. Дід хоче бігти - під ногами круча без дна, над головою гора нависла. Дід кинув котел, і все сталояк і раніше. Вирішивши, що нечиста сила тільки лякає, він схопив казан і кинувся бігти.

Про цю пору на баштані і діти, і що прийшла мати дивувалися, куди подівся дід. Повечерявши, пішла мати вилити гарячі помиї, а назустріч їй бочка повзе: видно, хтось із дітей, Шаля, штовхає її ззаду. Мати хлюпнула в неї помиями. Виявилось, що це дід. Відкрили дідів котел, а в ньому сміття, чвар і «соромно сказати, що таке». З тієї пори заприсяг дід вірити риску, прокляте місце заступив тином, а коли найняли поле під баштан сусідні козаки, на зачарованому місці вічно сходило що-небудь «чорт знає що таке!».