Короткий переказ твору Роки мандрівок Вільгельма Мейстера, або зрікатися (Йоганн Вольфганг фон Гете)

Роман є продовженням «Років навчання Вільгельма Мейстера». Герой, який став у кінці попередньої книги членом Товариства вежі (або зрікатися, як вони себе іменують), отримує від своїх товаришів завдання вирушити в мандри. При цьому йому ставиться умова не затримуватися під одним дахом більше трьох днів і віддалятися щоразу від колишнього притулку не менш ніж на милю - щоб уникнути «спокуси осілості». У мандрах Вільгельм повинен краще збагнути світ, знайти своє остаточне життєве покликання і в міру можливості сприяти встановленню благородних, моральних відносин між людьми. Його супроводжує син Фелікс. З Наталією герой тимчасово розлучений, але він «належить їй навічно» і перевіряє свої переживання в регулярних листах.

Роман починається з того, що на шляху Вільгельму зустрічається абсолютно незвичайна сім'я - чоловік, дружина і діти. Чоловік вів на поводі віслюка, а в сідлі «їхала тиха миловидна жінка, оповита блакитним плащем, під ним вона притискала до грудей новонародженого немовляти і дивилася на нього з невимовною ніжністю». Ця легко вгадувана картина святого сімейства відразу позначає універсальний, глибоко узагальнений характер матеріалу, що становить суть роману. Якщо в «Роках навчання ...» сюжет розвивався навколо долі Мейстера, персонажі були живими і повнокровними, а дія відбувалася в сучасній Гете Німеччини з її конкретними прикметами, то цього разу все розповідь значно більш умовно. Роман позбавлений єдиного сюжету і являє собою ряд новел, майже не пов'язаних між собою.

Така вільна форма - яка представляється спочатку недбалої і майже сирої - дала письменникові можливість вкласти у роман свої найдорожчі, глибокі і складні міркування про те, що хвилювало його впродовж усього життя. Вільна композиція, перемежовуються прозу, вірші, сторінки прямих афоризмів, відкритий фінал - книга кінчається ремаркою «Далі буде» - це не стільки недоробленість, скільки передвісником нового типу роману XX ст.

Світосприйняття головного героя позбавлене тепер того трагізму і гамлетівського егоцентризму, що відрізняло юного Вільгельма. Дізнавшись особисте щастя, що знайшов сина і друзів-однодумців, Мейстер в «Роках мандрівок ...» постає як людина, навчений досвідом і приймає дійсність у всій її нескінченною повноті й різноманітності. Тепер він не борець з усім світом, а борець за цей світ, за його розумне і людське пристрій. Він розрізняє елементи глибокої розумності в самих основах буття, і це найважливіша ідея книги, що надає їй глибокий оптимізм.Ось, наприклад, які роздуми навіває Вільгельму зустріч з астрономом, який зі своєї обсерваторії показував герою зоряне небо. «Що я таке в порівнянні зі Всесвітом? Казав собі Вільгельм. Як я можу протиставляти себе їй або ставити себе в її осередок? .. Чи може людина протиставляти себе безкінечного, інакше як зібравши в найглибших глибинах своєї істоти всі духовні сили, зазвичай розсіяні по всіх напрямках ... »Далі він розвиває цю думку, помічаючи, що головне диво - у самій людині, його здатності переживати враження життя і переплавляти їх в діяння, корисні людям.

Персонажі роману, розказані в ньому історії, простежені долі - це образне вираження того, як, в розумінні Гете, слід вести дбайливе будівництво більш досконалого життєвого укладу. Через всю розповідь проходить образ ясновидиця Макарія - жінки, благотворно діє на навколишніх, що передає їм свою духовну силу і альтруїзм. Так само, як друзі Мейстера по Товариству вежі, вона відцуралася від себелюбства і корисливості. Метою і сенсом життя улюблених героїв Гете стає служіння людству, допомога людям і утвердження моральних начал.

Деякі розповіді викликають у пам'яті «нових людей» Чернишевського - персонажі вільні від егоїзму, здатні піднятися над нагальними пристрастями і подолати рамки, здавалося б, безвихідних ситуацій. Такі герої новели «П'ятдесятирічний чоловік». Суть її в тому, що Гіларі, яка з дитинства була призначена в нареченої двоюрідному братові Флавіо, зрозуміла, що насправді вона любить зовсім не нареченого, а його батька, свого дядька, майора-вдівця. Можливо, на дівчину подіяло те, що її мати завжди з захопленням ставилася до брата. І ось дядько при черговій зустрічі теж відчув до Гіларі палку любов. Коли батько відправився в зніяковіло порозумітися з сином, то виявилося, що син у свою чергу закоханий в якусь молоду вдову і зовсім не прагне до одруження на Гіларі. Однак, познайомившись з майором, ця молода вдова починає, як і Гіларі, відчувати до нього дуже ніжні почуття. Майор також вражений зустріччю з цією чарівною жінкою. Після сварки з нею збентежений Флавіо приходить в будинок Гіларі, де сильно захворює. Дівчина починає доглядати за ним. І саме тепер у ній прокидається справжня любов, яка зустрічає взаємність ... Важливо, що при цих непередбачуваних хитросплетіннях почуттів персонажі не дають влади злобі чи ревнощів, зберігають благородство і глибоку делікатність по відношенню один до одного, немов кидаючи виклик стандартним підходам до складнощів життя.

Інша новела - «Нова Мелузіна» - розповідає про фантастичну або казкової історії. Одного разу оповідачеві цієї новели зустрілася прекрасна незнайомка в багатій кареті. Вона попросила його про одну послугу - щоб він возив з собою її скриньку. За це дама позичила юнака грошима і віддала свій екіпаж. Через деякий час оповідач витратив всі гроші і засумував. Незнайомка знову раптово з'явилася перед ним і знову дала йому гаманець із золотом, попередивши про те, щоб він був ощадливий. Нарешті юнак умовив прекрасну даму не залишати його. Вона фактично стала його дружиною. І одного разу він дізнався її таємницю - виявляється, красуня була принцесою ельфів, вона