Короткий переказ твору Виборче спорідненість (Йоганн Вольфганг фон Гете)

У старовинному замку на березі озера живуть барон і баронеса. Щастю їх, здається, немає меж, тим більше що знайшли вони його вже в зрілому віці. Едуард любив Шарлоту з юності, проте йому довелося з примусу батьків одружитися на багатій жінці, яка була значно старша за нього. Шарлотта також вийшла заміж, підкоряючись обставинам. Коли їх подружжя померло, Едуард і Шарлотта змогли нарешті з'єднатися. Тоді вони вирішили віддалитися від двору, де обидва перш блищали, в сільську місцевість, оселитися на природі і жити один для одного. (З цією метою Шарлотта навіть відіслала дочка від першого шлюбу Люціану, а разом з нею і сироту-племінницю Оттілію в пансіон.)

Дні свої вони наповнили безліччю занять - перебудовою запущеного парку, удосконаленнями господарства. Вони вели нескінченні розмови, Едуард освоював гру на флейті, а Шарлотта, чудово грала на роялі, йому акомпанувала. Треба було ще розбирати шляхові запису Едуарда, які він вів у мандрах минулих років. Словом, життя щасливим подружжя протікала у злагоді й гармонії.

Легка тінь лягала на цю ідилію лише при думці героїв про своїх близьких. Едуарда турбувала доля старого друга, капітана, який залишився не при справах, Він не без боязкості запропонував дружині запросити капітана в замок, щоб той міг проявити тут свої будівельні таланти. Шарлотта після деяких вагань дала на це згоду, усвідомлюючи, що їхнє життя неминуче ускладниться. Однак вона сама так само турбувалася за Оттілію. Листи з пансіону від виховательки та її помічника підтверджували, що якщо Люціана там панувала і відмінно встигала з усіх предметів, то лагідна і самобутня Оттілія страждала серед жвавих одноліток і з працею освоювала шкільні премудрості. На жаль, Люціана дражнила і підодягали її більше за інших. Шарлотта схилялася до думки забрати вихованку з пансіону і доручити їй в замку обов'язки економки. Коли Люціана залишить стіни школи, щоб зануритися у світське життя, Оттілія могла б повернутися в пансіон і закінчити освіту.

Першим гостем подружжя стає капітан. Його поява вносить приємне пожвавлення, але вабить і деяке віддалення Едуарда від Шарлоти. Тепер старі друзі зайняті спогадами, полюванням, оглядом угідь, покупкою коней і т. д. Тим не менш всі троє відмінно уживаються, прагнучи до збереження атмосфери любові, дружби і спокою. Серед бесід, якими вони супроводжують читання вголос - а Едуард великий любитель цього заняття, - одна виявляється пророчою для їх майбутнього. Мова заходить про взаємне притягання і відштовхуванні хімічних елементів, їх здатності до з'єднання, а потім до розпаду і утворення нових комбінацій з ще більш близькими. Це явище визначається умовним науковим терміном «виборче спорідненість».

Настає день, коли в замок приїжджає Оттілія, яку Едуард пам'ятав ще дитиною. Тепер це чарівна дівчина, яка випромінює щирість і в доброзичливій обстановці швидко долає колишню скутість. Проходить ще якийсь час - і в серцях чотирьох героїв відбуваються складні приховані руху, що призводять до незаперечним результату: Едуард виявляється охоплений полум'яної - і взаємної - пристрастю до Оттіліі, а капітан і Шарлота так само сильно закохані одне в одного. Проте ситуація далека від щасливого вирішення. Шарлотта поки не допускає і думки про те, щоб зруйнувати свій шлюб і весь устрій життя. Капітан, який якраз отримав вигідну пропозицію по службі, їде за її наполяганням із замку. Вона схиляється до того, щоб у свою чергу виїхала і Оттілія, однак цьому категорично противиться Едуард. Він сам залишає замок, щоб оселитися на віддалі у невеличкому власному будинку і переживати в похмурому самоті любовну тугу. Там і застає його звістка, завдає удару по надіях рано чи пізно з'єднатися з Оттіліей: Шарлотта передає, що чекає від нього дитину. У відчаї, поклавшись на долю, Едуард відправляється на війну. «Він жадав загибелі, бо життя загрожувала стати йому нестерпним <...>« Оттілія, коли і їй стала відома таємниця Шарлотти, була вражена так само, як і Едуард, навіть більше, і вся пішла в себе, довіряючись тільки щоденнику ».

Поки Едуард «довірив мінливому щастя війни», спокій у замку порушений двомісячним навалою Люціан з нареченим і цілої ордою свити. Здіймається вихор світських забав вириває Оттілію з зосередженості і як би пробуджує її. Після відбуття Люціан приходить черга нових турбот: в Шарлотти народжується дитина. Чудо! - Малюк одночасно схожий на Едуарда, капітана і Оттілію! Можливо, тому, що в ніч своєї останньої близькості подружжя таємно мріяли про коханих і немов віддавалися їм, а не один одному? .. Тим дорожче хлопчик і Шарлотті, і Оттіліі. Сумний інцидент затьмарив його хрещення - прямо в процесі обряду помер старий пастор. Присутнім було призначено «побачити і усвідомити в такому безпосередньому сусідстві народження і смерть, труну і колиска <...>. Цей епізод - у ряду символічних сцен, розмов, деталей, які пронизують всю тканину роману і нагадують читачеві про головні проблеми буття, про вічність, Бога, щоб сховалось природі людини та її призначення. Головні герої ставляться до життя як до таїнства і дару, вони відчувають себе частиною природи - але наділеною творчою волею і розумом. Звідси їх моральна сила, що дозволяє долати в собі дріб'язкове, егоїстичне і в стражданнях ставати ще благородніше духом і швидше надає до інших. Серед