Короткий переказ твору Потоплений дзвін (Герхарт Гауптман)

Гірська галявина з маленькою хатиною під навислої скелею. На краю колодязя сидить юна Раутенделейн, істота зі світу фей, і розчісує свої густі рудувато-золотисте волосся.Перехилившись через край зрубу, вона кличе Водяного. Їй нудно, бабуся Віттіха в ліс пішла, дивися, за балачками швидше час пролетить. Водяний не в дусі, він втомився від насмішок і колкостей чарівною пустунки. Раутенделейн закликає Лісовика розважити її, але той швидко набридає їй своїми настирливими залицяннями. Дівчина ховається в наметі.

Лісовик хвалиться, наскільки вдала була його остання забава. Над урвищем люди побудували нову церкву. Вісім коней везли до неї на возі дзвін, а він ухопився за колесо, дзвін похитнувся, понісся вниз по камінню з дзвоном і гулом і потонув в озері. Якби не його, Лісовика, спритність, замучив би їх усіх дзвін своїм нестерпним завиванням.

З'являється виснажений, знесилений Генріх, ливарник дзвонів, і падає на траву неподалік від хатини. Він зірвався в прірву, звідки дивом вибрався, а потім заблукав. Стара Віттіха, повертаючись з лісу, натикається на Генріха. Тільки цього не вистачало, і так від пастора і бургомістра життя немає, а якщо виявиться, що тут мрець, запросто спалити хатину можуть.Вона доручає Раутенделейн принести оберемок сіна і зручніше влаштувати лежачого, дати йому напитися. Прокинувся Генріх вражений красою юної дівчини. Напевно, вона привиділася йому уві сні або ж він помер. А цей ніжний, божественний голос, як би хотів він влити його в мідь дзвони.Генріх впадає в забуття. Чуються наближаються голоси людей - це Лісовик навів їх на слід майстра. Перелякана стара поспішно гасить вогонь в будинку і кличе Раутенделейн, наказуючи залишити Генріха - він смертний, нехай вона і віддасть його смертним. Але дівчина зовсім не хоче, щоб люди забрали Генріха. Згадавши бабусині уроки, вона ламає квітучу гілку і креслить навколо лежачого коло.

З'являються Пастор, Цирульник і Вчитель, вони дивуються - Генріх звалився в прірву, а крики про допомогу чомусь долинали згори, вони насилу вибралися сюди по кручах. Пастор в зневірі: такий прекрасний світлий Боже свято, і так скінчився. Цирульник, озирнувшись, закликає швидше покинути галявину - це прокляте місце, а он і хижа старої чаклунки. Учитель заявляє, що не вірить в чаклунство. За доноситься стогонів вони знаходять лежачого Генріха, але підійти до нього ближче не можуть, натикаються на зачароване коло. А тут ще Раутенделейн, лякаючи їх, проноситься мимо з диявольським реготом. Пастор вирішує здолати підступність сатани і рішуче стукає у двері хатини. Віттіха не бажає зайвих неприємностей, знімає чаклунські чари, хай забирають свого майстра, але не проживе він довго. Та й в майстерності не боляче сильний, поганий був звук в останнього дзвоника, і він один знав це і мучився. Генріха кладуть на носилки і виносять. Раутенделейн не може зрозуміти, що з нею відбувається. Вона плаче, пояснює Водяний, це сльози. Її тягне в світ людей, але це обернеться загибеллю. Люди - жалюгідні раби, а вона - принцеса, він в черговий раз кличе її до себе в дружини. Але Раутенделейн спрямовується в долину, до людей.

Будинок ливарника дзвонів майстра Генріха. Його дружина Магда причепурюються двох малолітніх синів, збираючись до церкви. Сусідка вмовляє не поспішати, церковця в горах видно з вікна, але немає білого прапора, який збиралися підняти, як тільки буде підвішений дзвін.Подейкують, що там не все благополучно. Стривожена березня залишає дітей на її піклування і поспішає до чоловіка.

У будинок приносять на ношах Генріха. Пастор втішає Магду: лікар сказав, що є надія. Він став жертвою виплодків пекла, які, боячись святого дзвону, намагалися погубити майстра. Магда просить всіх піти, підносить чоловікові води. Той, відчуваючи близький кінець, прощається з дружиною, просить у неї вибачення за все. Останній дзвоник у нього не вдався, він би погано звучав у горах. А це був би ганьба для майстра, вже краще смерть. Ось і кинув він своє життя слідом негідному творінню. Пастор радить Магді сходити до знахарки Фіндекле. У будинку з'являється одягнена служницею Раутенделейн з кошиком лісових ягід. Ось дівчина і посидить поки з хворим. Не гаючи часу, Раутенделейн приймається чаклувати. Прокинувся Генріх дивується - де він бачив це божественне створення? Хто вона? Але Раутенделейн сама цього не знає - лісова бабуся знайшла її в траві, виростила. Вона має чарівний дар - поцілує очі, і відкриються вони для всіх небесних просторів.

Повернулася додому Магда щаслива: чоловік прокидається здоровим, він сповнений сил і спраги творити.

Покинута топильна в горах. Водяний і Лісовик зляться і заздрять: цілими днями Генріх варить метали, а ночі проводить в обіймах прекрасної Раутенделейн. Лісовик не пропускає нагоди підчепити дівчину: якщо б він не підштовхнув віз, не потрапив би благородний сокіл в її мережі.Приходить Пастор, хоче повернути назад заблукалу вівцю, чаклунством заманили благочестивої людини, батька сімейства. Побачивши Генріха, Пастор вражений, як він чудово виглядає.Майстер із захопленням розповідає, над чим трудиться: хоче він створити гру дзвонів, закладе високо в горах фундамент нового храму, і радісний, переможний дзвін буде звіщати світу народження дня. Пастор обурений нечестивих помислів майстра, це все вплив проклятої чаклунки. Але настане для нього день каяття, почує він тоді голос потопленого в озері дзвони.

Генріх трудиться в плавильні, підганяючи своїх підмайстрів-гномів. Від утоми він занурюється в сон. Водяний буркоче - надумав змагатися з Богом, а сам слабкий і жалюгідний! Генріха мучать кошмари, здається йому, що звучить Потоплений в озері дзвін, тремтить, намагається піднятися знову. Він кличе на допомогу Раутенделейн, та ласкаво заспокоює майстра, йому ніщо не загрожує. Лісовик тим часом закликав людей, підбурюючи підпалити плавильні. У