Короткий переказ твору Полковнику ніхто не пише (Габріель Гарсіа Маркес)

Дія розгортається в Колумбії в 1956 р., коли в країні відбувалася запекла боротьба між політичними угрупованнями і панувала обстановка насильства і терору.

На околиці маленького провінційного містечка в будиночку, критому пальмовим листям, з облупленими стінами мешкає впав у злидні стара подружня пара. Полковнику сімдесят п'ять років, це «міцно свінченний сухий людина з очима, повними життя». У дощове жовтневе ранок полковник відчуває себе як ніколи погано: нудота, слабкість, болі в шлунку, «немов нутрощі гризли дикі звірі». І у дружини вночі був напад астми. Дзвін нагадує, що сьогодні в містечку похорон. Ховають бідного музиканта, ровесника їхнього сина Агустіна. Полковник одягає чорний суконний костюм, який після одруження носив лише у виняткових випадках, лаковані черевики - єдині, які залишилися цілими. Бач, вбрався, бурчить дружина, ніби сталося щось незвичайне. Звичайно, незвичайне, парирує полковник, за стільки років перша людина помер своєю смертю.

Полковник направляється в будинок покійного, щоб висловити співчуття його матері, а потім разом з іншими супроводжує труну на цвинтар. Дон Сабас, хрещений батько його померлого сина, пропонує полковнику сховатися від дощу під його парасолькою. Кум - один з колишніх соратників полковника, єдиний керівник партії, який уникнув політичних переслідувань і продовжує жити в містечку. Напівроздягнутий алькальд з балкона муніципалітету вимагає, щоб похоронна процесія завернула на другу вулицю, наближатися до казарм заборонено, у них стан облоги.

Повернувшись з кладовища, полковник, перемагаючи нездужання, доглядає за півнем, який залишився від сина - любителя півнячих боїв. Дев'ять місяців тому Агустіна вбили за розповсюдження листівок, зрешетили кулями під час півнячого бою. Чим годувати півня, ламає голову старий, адже їм з дружиною самим їсти нічого. Але треба протриматися до січня, коли почнуться бої. Півень - не тільки пам'ять про загиблого сина, але й надія на можливість солідного виграшу.

У п'ятницю, як зазвичай, полковник відправляється в порт зустрічати поштову катер. Він проробляє це регулярно протягом п'ятнадцяти років, щоразу відчуваючи хвилювання, гнітюче, як страх. І знову йому немає ніякої кореспонденції. Отримавши пошту лікар дає йому на час свіжі газети, але важко віднімати що-небудь між рядків, надісланих цензурою.

Знову звучить надтріснутим бронза дзвонів, але тепер це дзвони кіноцензури. Батько Анхель, одержує поштою анотований покажчик, ударами дзвону оповіщає паству про моральному рівні фільмів, що йдуть в місцевому кінотеатрі, а потім шпигує за парафіянами. Відвідуючи хворих людей похилого віку, лікар вручає полковнику листки - нелегальні зведення останніх подій, видрукувані на мімеографе, Полковник відправляється в кравецьку майстерню, де працював син, передати листівки друзям Агустіна. Це місце - його єдине притулок. З тих пір, як товариші по партії були вбиті або вислані з міста, він відчуває гнітюче самотність. А безсонними ночами його долають спогади про закінчилася п'ятдесят шість років тому громадянській війні, на якій пройшла його юність.

У будинку нічого їсти. Після загибелі сина старики продали швейну машинку і жили на виручені за неї гроші, а на зламані настінні годинники і картину покупців так і не знайшлося. Щоб сусіди не здогадалися про їх тяжке становище, дружина варить у казанку камені. Найбільше в цих обставинах полковника турбує півень. Не можна підвести друзів Агустіна, які відкладають гроші, щоб поставити на півня.

Настає чергова п'ятниця, і знову в прибула поштою для полковника нічого немає. Читання запропонованих лікарем газет визивaeт роздратування: з тих пір, як ввели цензуру, в них пишуть тільки про Європу, неможливо дізнатися, що відбувається у власній країні.

Полковник відчуває себе обдуреним. Дев'ятнадцять років тому конгрес прийняв закон про пенсії ветеранам. Тоді він, учасник громадянської війни, почав процес, який повинен був довести, що цей закон розповсюджується і на нього. Процес тривав вісім років Знадобилося ще шість років, щоб полковника включили в список ветеранів. Це повідомлялося в останньому отриманому ним лист. І з тих пір - ніяких звісток.

Дружина наполягає, щоб полковник змінив адвоката. Що за радість, якщо гроші сунути їм в труну, як індіанцям. Адвокат вмовляє клієнта не втрачати надії, бюрократична тяганина зазвичай тягнеться роками. До того ж за цей час змінилося сім президентів і кожен щонайменше десять разів міняв кабінет міністрів, кожен міністр міняв своїх чиновників не менше ста разів. Йому ще можна вважати, пощастило, адже він отримав свій чин в двадцятиріччя; віці, а от його більш старші бойові друзі так і померли, не дочекавшись рішення їхнього питання. Але полковник забирає довіреність. Він має намір подати клопотання знову, нехай навіть для цього доведеться знову збирати всі документи і чекати ще сто років. У старих папір він відшукує газетну вирізку дворічної давності про адвокатській конторі, яка обіцяла активне сприяння в оформленні пенсії ветеранам війни, і пише туди листа: може питання вирішиться раніше, ніж скінчиться термін застави на будинок, а до цього ще два роки.

Листопад - важкий місяць для обох людей похилого віку, їх хвороби загострюються. Полковника підтримує надія, що ось-ось прийде лист. Дружина вимагає позбутися від півня, але старий вперто стоїть на своєму: у що б то не стало треба дочекатися початку боїв. Бажаючи допомогти, товариші сина беруть на себе турботу про прогодуванні півня. Іноді дружина полковника відсипає у нього маїсу, щоб зварити собі й чоловікові хоч трохи каші.

Як-то в п'ятницю полковник, що прийшов зустрічати поштову катер, перечікує дощ у конторі дона Сабаса. Кум наполегливо радить продати півня, за нього можна виручити дев'ятсот песо.Думка про гроші, які допомогли б протриматися ще роки три, не залишає полковника. За таку можливість ухвативается