Короткий переказ твору Голод (Кнут Гамсун)

Роман, написаний від першої особи, частково носить автобіографічний характер, він воскрешає події 1886 року в Хрістіанії (нинішній Осло), коли Гамсун знаходився на порозі голодної смерті.

Оповідач тулиться у жалюгідній комірчині на горищі, його постійно терзають муки голоду.Початківець літератор намагається заробляти, пристроюючи в газети свої статті, замітки, фейлетони, але для життя цього замало, і він впадає в повну убогість. Він тоскно розмірковує про те, як повільно й неухильно котиться під гору. Здається, єдиний вихід - підшукати постійний заробіток, і він приймається вивчати оголошення в газетах про найм на роботу. Але для того, щоб зайняти місце касира, потрібно внести заставу, а грошей немає, у пожежники ж його не беруть, оскільки він носить окуляри.

Герой відчуває слабкість, запаморочення, нудоту. Хронічний голод викликає перезбудження. Він збуджений, знервований і дратівливий. Вдень він вважає за краще проводити час в парку - там він обмірковує теми майбутніх робіт, робить начерки. Дивні думки, слова, образи, фантастичні картини проносяться в його мозку.

Він по черзі віддав у заставу все, що у нього було, - всі господарські домашні дрібниці, всі книги до однієї. Коли проводяться аукціони, він розважає себе тим, що стежить, в чиї руки переходять його речі, і якщо їм дістається добрий господар, відчуває задоволення.

Важкий затяжний голод викликає неадекватну поведінку героя, часто він чинить всупереч життєвим нормам. Дотримуючись раптовому пориву, він віддає лихвареві свій жилет, а гроші вручає жебракові каліці, і самотній, голодуючий продовжує блукати серед маси ситих людей, гостро відчуваючи повну зневагу оточуючих.

Його переповнюють задуми нових статей, але редактори відкидають його твори: надто вже абстрактні теми він вибирає, читачі газет не мисливці до хитромудрих міркувань.

Голод мучить його постійно, і щоб заглушити його, він то жує тріску або відірваний від куртки кишеню, то смокче камінчик або підбирає почорнілу апельсинову кірку. На очі потрапляє оголошення, що є місце рахівника у торговця, але знову невдача.

Розмірковуючи про переслідують його поневіряння, герой задається питанням, чому ж саме його Бог вибрав для своїх вправ, і приходить до невтішного висновку: мабуть, просто вирішив погубити.

Нічим заплатити за квартиру, нависла небезпека опинитися на вулиці. Треба написати статтю, на цей раз її обов'язково приймуть - підбадьорює він себе, а отримавши гроші, можна буде хоч якосьпротриматися. Але, як навмисне, робота не рухається, потрібні слова не приходять. Але ось нарешті знайдена вдала фраза, а далі тільки встигай записувати. На ранок готове п'ятнадцять сторінок, він відчуває своєрідну ейфорію - оманливий підйом сил. Герой з трепетом чекає відкликання - що, якщо стаття здасться посередньою.

Довгоочікуваного гонорару вистачає ненадовго. Квартирна господарка рекомендує підшукати інше житло, він змушений провести ніч у лісі. Приходить думка віддати лахмітника ковдра, яку колись позичив у приятеля, - єдине своє залишився надбання, але той відмовляється. Оскільки герой змушений всюди носити ковдру на себе руки, він заходить у магазин і просить прикажчика запакувати його в папір, нібито усередині дві дорогі вази, призначені до пересилання. Зустрівши з цим пакунком на вулиці знайомого, запевняє його, що отримав гарне місце і купив тканини на костюм, потрібно ж одягнутися. Подібні зустрічі вибивають його з колії, усвідомлюючи, наскільки жалюгідний його вигляд, він страждає від принизливості свого становища.

Голод стає вічним супутником, фізичні муки викликають розпач, гнів, озлобленість. Безуспішними виявляються всі спроби роздобути хоч трохи грошей. Майже на межі голодної непритомності герой роздумує, не зайти в булочну і попросити хліба. Потім він випрошує в м'ясника кістка, нібито для собаки, і, звернувши в глухий провулок, пробує глодать її, обливаючись сльозами. Одного разу доводиться навіть шукати ночівлі в поліцейській ділянці під вигаданим приводом, що засидівся в кав'ярні і загубив ключі від квартири. Герой проводить у люб'язно наданої йому окремій камері жахливу ніч, усвідомлюючи, що до нього підступає божевілля. Вранці він з досадою спостерігає, як затриманим роздають талони на харчування,йому-то, на жаль, не дадуть, адже напередодні, не бажаючи, щоб у ньому бачили бездомного бродягу, він представився правоохоронцям журналістом.

Герой розмірковує про питання моралі: зараз би він без жодного докору сумління присвоїв втрачений школяркою на вулиці гаманець або підібрав б монетку, упущену бідна вдова, будь вона у неї навіть єдиною.

На вулиці він стикається з редактором газети, який зі співчуття дає йому деяку суму грошей в рахунок майбутнього гонорару. Це допомагає героєві знову знайти дах над головою, зняти жалюгідну, брудну «кімнату для приїжджих». У нерішучості він приходить до крамниці за свічкою, яку має намір попросити в борг. Він напружено працює дні й ночі безперервно.Прикажчик ж помилково разом зі свічкою вручає йому ще здачу. Не вірячи несподіваною удачі, жебрак літератор поспішає покинути лаву, але його мучить сором, і він віддає гроші вуличної торговці пиріжками, вельми спантеличивши стару. Через деякий час герой вирішує покаятися прикажчика в скоєному, але не зустрічає розуміння, його приймають за божевільного. Хитаючись від голоду, він знаходить торговку пиріжками, розраховуючи хоч трохи підкріпитися - адже він один раз зробив для неї добру справу і має право розраховувати на чуйність, - але стара з лайкою відганяє його, забирає пиріжки.

Одного разу герой зустрічає в парку двох жінок і ув'язується за ними, при цьому веде себе нахабно, настирливо і досить безглуздо. Фантазії з приводу можливого роману, як завжди, заводять його вельми далеко, але, на його подив, історія ця має продовження. Він називає незнайомку Ілая - безглуздим, музично звучним ім'ям, що передає її чарівність і загадковість. Але