Короткий переказ твору Мемуари графа де Грамон (Антуан Гамільтон)

У романізованого біографії свого родича, шевальє де Грамон, автор малює сучасні йому звичаї французького дворянства і англійського двору епохи Реставрації.

Читач знайомиться з героєм під час військових дій в П'ємонті, де він завдяки жвавому розуму, почуття гумору і твердості духу відразу завойовує загальну симпатію. «Він шукав веселощів і дарував його всім». Його другом стає якийсь Матта, «зразок щирості і чесності», і вони разом задають відмінні обіди, на які збираються всі офіцери полку. Однак гроші невдовзі закінчуються, і приятелі ламають голови, як би їм поповнити свої кошти. Раптово Грамон згадує про серйозних гравців, багатому графі Камеране. Друзі запрошують графа на вечерю, а потім Грамон сідає з ним грати. Граф програє величезну суму в борг, але на наступний день справно платить, і до друзів повертається «втрачене благополуччя». Тепер до самого кінця кампанії до них благоволить фортуна, і Грамон навіть займається благодійністю: жертвує гроші на солдатів, покалічених у боях. Стяжав славу на полі брані, шевальє де Грамон і Матта відправляються в Турин, захоплений бажанням здобути лаври на любовному терені. Друзі молоді, дотепні, смітять грошима, і тому їх дуже люб'язно приймають при дворі герцогині Савойської. І хоча Матта галантність туринського двору здається надмірною, він в усьому покладається на одного.Шевальє вибирає собі юну брюнетку мадемуазель де Сен-Жермен, а приятелеві пропонує позалицятися за чарівною блондинкою маркізою де Сенант. Чоловік маркізи настільки грубий і огидний, що «його не можна було не обманювати». Оголосивши про свою любов, обидва шукача пригод тут же одягаються в кольори своїх дам: Грамон в зелений, а Матта у блакитний. Матта, погано знайомий з ритуалом залицяння, зайво міцно стискає ручку чарівною маркізи, чим викликає гнів спокусниці. Втім, Матта цього не помічає і в приємній компанії відправляється вечеряти. На наступний день при дворі, куди Матта з'явився відразу після полювання, тобто без квітів своєї дами, відбувається пояснення: дама дорікає йому за зухвалість - він ледве не відірвав їй руку! Маркізі вторить Грамон: як він насмілився з'явитися не в блакитному! До цього часу шевальє зауважує, що госпояса де Сенант «вельми прихильно» належить і до нього самого, і вирішує про всяк випадок не упускати і цю можливість, якщо раптом потерпить невдачу з Сен-Жермен.

Маркіза де Сенант цілком влаштовує нетерплячий Матта, і в душі вона вже давно згодна виконати всі його бажання, однак той ніяк не бажає «приспати дракона», тобто її чоловіка: надто той йому противний. Зрозумівши, що Матта не має наміру поступатися своїми принципами, пані де Сенант перестає ним цікавитися. У цей же час шевальє де Грамон розлучається зі своєю коханою, бо та навідріз відмовилася переступати межу дозволеного, вважаючи за краще перш вийти заміж, а вже потім смакувати радості з одним серця. Де Грамон і маркіза де Сенант складають змову, що має на меті обдурити і чоловіка, і друга, аби самим спокійно насолодитися любов'ю. Для цього шевальє де Грамон, давно вже складається в приятельських відносинах з маркізом де Сенантом, спритно знайомить його з Матта. Де Сенант запрошує друзів на вечерю, проте шевальє вимовляє собі дозвіл запізнитися, і, поки Матта, в достатку поглинаючи страви, намагається відповідати на заумні питання Сенанта, Грамон поспішає до маркіза. Проте довідавшись про це мадемуазель де Сен-Жермен, бажаючи позлити відвернулася від неї шанувальника, також є до маркізи і в результаті веде її з дому, так що розчарований Грамон нічого не залишається як відправитися вечеряти до Сенанту. Однак шевальє не залишає свого задуму, тільки тепер для здійснення його він розігрує цілий спектакль. Переконавши всіх, що Сенант і Матта посварилися, він, нібито бажаючи запобігти дуель, вмовляє обох приятелів провести день вдома (маркіза прохання ця застала в його заміському маєтку), а сам мчиться до ніжної пані де Сенант, яка приймає його так, «що він повною мірою пізнав її вдячність».

Повернувшись до Франції, шевальє де Грамон блискуче підтверджує свою репутацію: він спритний у грі, діяльний і невтомний у любові, небезпечний суперник у сердечних справах, невичерпний на вигадки, незворушний в перемогах і поразках. Будучи людиною недурною, де Грамон потрапляє за картковий стіл до кардинала Мазаріні і швидко помічає, що його преосвященство шахраює. Використовуючи «відпущені їй природою таланти», шевальє починає не тільки захищатися, а й нападати. Тож у тих випадках, коли кардинал і шевальє намагаються перехитрити один одного, перевага залишається на боці шевальє. Де Грамон чудово справляється з різноманітними дорученнями. Одного разу маршал Тюренн, розгромивши іспанців і знявши облогу з Арраса, направляє де Грамон гінцем до королівського двору. Спритний і відважний шевальє обходить всіх інших кур'єрів, які прагнуть першими доставити радісну звістку, і отримує нагороду: поцілунок королеви. Король також ласкаво обходиться з посланцем. І тільки кардинал дивиться кисло: його недруг, принц Конде, на чию загибель у бою він дуже сподівався, живий і здоровий. Вийшовши з кабінету, шевальє у присутності численних придворних відпускає їдку жарт на адресу Мазаріні. Зрозуміло, інформатори доносять про це кардиналу. Але «не самий мстивий з міністрів» рукавичку не приймає, а, навпаки, в той же вечір запрошує шевальє на вечерю і на гру, запевнивши, що «ставки за них зробить королева».

Незабаром молодий Людовик одружується, і в королівстві все змінюється. «Французи обожнюють свого короля». Король же, займаючись справами держави, не забуває і про любовні захоплення.Досить його величності кинути погляд на придворну красуню, як він тут же знаходить