Короткий переказ твору Дід Архип і Льонька (Максим Горький)

Чекаючи пором, дід Архип і Льонька лягли в тінь від берегового обриву і дивилися на хвилі річки Кубані. Льонька задрімав, а дід, відчуваючи біль у грудях, не міг заснути. Льонька був маленький, крихкий (йому йшов 11-й рік), в лахмітті він здавався корявим сучком, відламаний від діда старого висохлою дерева. Дід раз у раз кашляв, кашель був хрипкий, удушлів, змушував діда підводитися і вичавлював великі сльози. Описується степове марево (мутність повітря, сухий туман), яке закривало все далеко, але дід не був знайомий з цим явищем і вважав, що спека та степ відбирають у нього зір, як відняли залишки сили в ногах. Сьогодні йому було більш погано, ніж завжди, він відчував, що скоро помре, але його сильно бентежила думка про онука. Куди подінеться Льонька? Від цієї думки ставало нудно і хотілося повернутися додому, в Росію, але це далеко. А тут по Кубані подають добре, хоча жебраків не люблять, тому що багаті.

Прокинувся Льонька і підняв на діда великі блакитні, не по-дитячому вдумливі, очі. Пором не підходив, а стояв неподалік, так як його ніхто не кликав. Льонька хотів купатися, але швидка річка могла його забрати. Дід запропонував прив'язати до ноги Льоньки пасок і тримати, але Льонька зрозумів, що так річка понесе їх обох. Потім він сказав, що земля тут суцільна пил, що вони бачили багато міст і людей, і, не вміючи вловити свою думку, замовк. Дід похвалив його за розум і погодився, що всі навколо і вони, і міста, і всі люди пил. Пожалів, що хлопчик не може вчити грамоту, і вже вкотре перевів розмову на тему власної смерті і долі Льоньки. Льоньки набридли ці розмови, адже вони закінчувалися сварками, тому що на початку їх йому було страшно, потім нудно, і дід, помічаючи це, злився, думаючи, що Льонька його не любить і бажає йому смерті. Дід в цей раз міркував, що жебраків за людей не вважають, подають тільки заради очищення совісті, ситий і голодний вороги один одному. Льонька думає піти працювати до шинку, але його там можуть забити, але хлопчик обіцяв кожному не даватися. У монастир краще, думав дід. Тут з'явився козак (ситий, сильний, здоровий) на гарбі (двоколісний віз) і покликав парою. Дід поскаржився, що в Росії (тобто в центральних областях) голод і люди мруть як мухи. Дід звинуватив землю, мовляв, люди її висмоктали, а козак, сказав, що все від рук, від гарних рук і камінь родить. На поромі Льонька задрімав (мабуть, стоячи) і впав.

Козак довіз їх до станиці. По дорозі Льонька подумав, що знову доведеться просити милостиню, брехати про голод у Росії, щоб більше подавали, і її знову будуть задирати хлопчаки. З милостині в основному подають їжу, але вона псується, і її ніхто тут не купує, а краще б давали грошима. По приїзду козак назвав себе (Андрій Чорний) і сказав, щоб вони прийшли до нього на нічліг. Дід і Льонька розійшлися (за бажанням Льоньки, хоча окремо він збирав набагато менше), дід затягнув свою пісню, а Льонька знайшов кущі і в них заснув. Його розбудив голосний плач. Дівчинка років семи з чорними очима йшла по дорозі і плакала. Льонька захотів їй допомогти. Вона сказала, що втратила хустку, який купив батько і вона його перший раз наділу. Льонька вирішив, що батько поб'є її, але все одно сказав їй йти додому, в усьому зізнатися, і навіть запропонував захистити її перед батьком. Але дівчинка відмовилась, оскільки її матір не любить жебраків, і пішла. Льонька прийшов до церкви (вони домовилися з дідом тут зустрітися), по дорозі думаючи, що якщо дівчинка з багатої родини, то її поб'ють, так як всі багаті скнари, а якщо з бідної, то ні. Деде багато подавали, і він вирішили йти шукати Андрія Чорного. Але підійшов до них козак повів їх до збірної (будинок, де розміщувалося Станичне правління). По дорозі дід дав Льоньки згорток, щоб той його викинув і запам'ятав, де. Викидаючи, Льонька помітив голубів в квіточки хустку дівчинки. У збірній їх звинуватили в крадіжці хустки і кинджала. Колись в Тамані дід поцупив білизна, його за це побили і вигнали. Він потім довго молився і називав себе злодієм. У збірній дід казав, що не винен. Льоньки стало погано, і він впав. Їх відпустили і вивів зі станиці.

По дорозі дід підібрав згорток з хусткою і кинджалом і показав Льоньки. Хлопчик відразу ж уявив, що всі сміються їм в обличчя, а та дівчинка, виблискуючи синіми очима, називає його злодюжкою. Починалася гроза. Льонька закричав на діда, назвав його злодієм. Дід кричав, що все заради Льоньки, його майбутнього. Хлопчик злякався, кликав діда в станицю, а той все говорив і говорив. Гроза була в розпалі. Зо страху Льонька не витримав і втік. На наступний день діда знайшли там же (під деревом), він ще був живий, але заціпило. Він шукав кого-то в натовпі, але не міг знайти і плакав. До вечора він помер і його поховали під тим же деревом (на цвинтарі не можна, так як злодій: хустку і