Короткий переказ твору На дні (Максим Горький)

П'єса містить у собі як би два паралельних дії. Перше - соціально-побутове і друге - філософське. Обидва дії розвиваються паралельно, не переплітаючись. У п'єсі існують як би два плани: зовнішній і внутрішній.

Зовнішній план. У нічліжному будинку, що належить Михайлу Івановичу Костильова (51 роки) та його дружині Василини Карлівні (26 років), живуть, за визначенням автора, «колишні люди», т. е. люди без твердого соціального статусу, а також працюючі, але бідняки. Це: Сатин і Актор (обом під 40 років), Васька Попіл, злодій (28 років), Андрій Митрич Кліщ, слюсар (40 років), його дружина Анна (30 років), Настя, повія (24 років), Бубнов (45 років), Барон (33 років), Альошка (20 років), Татарин і Кривий Зоб, крючнікі (вік не названий). У будинку з'являються Діжа, торговка пельменями (під 40 років) і Медведєв, дядько Василини, поліцейський (50 років). Між ними дуже складні відносини, часто зав'язуються скандали. Василина закохана в Ваську і підмовляє його вбити свого немолодого чоловіка, щоб бути одноосібної господинею (у другій половині п'єси Васька б'є Костильова і випадково вбиває його; Ваську заарештовують). Васька закоханий в Наталю, сестру Василини (20 років); Василина з ревнощів нещадно б'є сестру. Сатин і Актор (колишній актор провінційних театрів на прізвище Сверчков-Заволзький) - повністю опущені люди, п'яниці, картярі, Сатин ще й шулер. Барон - колишній дворянин, промотавший весь стан і нині один з найбільш жалюгідних людей нічліжки. Кліщ намагається заробляти своїм слюсарним інструментом; його дружина Ганна хворіє і потребує ліки; в кінці п'єси Ганна вмирає, а Кліщ остаточно опускається «на дно».

У розпал п'янок і скандалів у нічліжці з'являється мандрівник Лука, жаліє людей. Він обіцяє багатьом нездійсненне світле майбутнє. Ганні він передрікає загробне щастя. Акторові розповідає про безкоштовну лікарні для алкоголіків. Васьки і Наташі радить піти з дому і т. д. Але в самий напружений момент Лука фактично збігає, залишивши вселив надію людей. Актора це доводить до самогубства. У фіналі нічліжників співають пісню, і коли Сатин чує про смерть Актора, то з досадою і гіркотою говорить: «Ех ... Зіпсував пісню ... дурень! »Внутрішній план. У п'єсі стикаються дві філософські« правди »: Луки і Сатіна. Нічліжка - свого роду символ опинився в глухому куті людства, яке до початку XX ст. втратила віру в Бога, але ще не знайшло віри в самого себе. Звідси загальне почуття безнадійності, відсутність перспективи, яке, зокрема, висловлюють Актор і Бубнов (резонер-песиміст) в словах: «А що ж далі» і «А ниточки-то гнилі ...» Світ занепав, знесилів, йде до кінця . Сатин воліє приймати цю гірку правду і не брехати ні собі, ні людям. Кліщеві він пропонує кинути працювати. Якщо всі люди кинуть працювати, то що буде? «З голоду здохнуть ...» - відповідає Кліщ, але тим самим він лише розкриває безглузду сутність праці, який спрямований тільки на підтримку життя, а не на привнесення в неї будь-якого сенсу. Сатин - свого роду радикал-екзистенціаліст, людина, що приймає абсурдність світобудови, в якому «Бог помер> (Ніцше) та оголилася Порожнеча, Ніщо. Іншого погляду на світ дотримується Лука. Він вважає, що саме страшна нісенітниця життя повинна викликати особливу жалість до людини. Якщо для продовження життя людині потрібна брехня, треба йому брехати, його втішати. В іншому випадку людина не витримає «правди» і загине. Так Лука розповідає притчу про шукачі праведної землі й ученого, який по карті показав йому, що ніякої праведної землі немає. Ображений чоловік пішов і повісився (паралель з майбутньою смертю Актора). Лука не просто звичайний мандрівник, втішитель, але і філософ. На його думку, людина зобов'язана жити всупереч нісенітниці життя, бо він не знає свого майбутнього, він тільки мандрівник у всесвіті, і навіть земля наша в космосі мандрівниця. Лука і Сатин сперечаються. Але Сатин в чомусь сприймає «правду» Луки. В усякому разі, саме поява Луки провокує Сатіна на його монолог про Людину, який він вимовляє, наслідуючи голосу свого опонента (принципова ремарка в п'єсі). Сатин хоче не жаліти і втішати людини, але, сказавши йому всю правду про безглуздість життя, спонукати його до самоповаги і бунту проти світобудови. Людина, усвідомивши трагедію свого існування, повинен не впадати у відчай, а, навпаки, відчути свою цінність. Весь сенс світобудови - в ньому одному. Іншого сенсу (наприклад, християнського) - ні. «Людина - це звучить гордо!» «Все в людині, все для людини».