Короткий переказ твору Велич і падіння короля Оттокара (Франц Грільпарцера)

У Празькому замку короля Богемії Пршемисла Оттокара серед його челяді панує сум'яття. Оттокар розриває шлюб зі своєю дружиною Маргаритою Австрійською, вдовою німецького імператора Генріха фон Гогенштауфена. Король уклав цей шлюб з міркувань вигоди, щоб заволодіти Австрією, що належить королеві в спадщину. Це добре розуміє Маргарита - «королева сліз», що втратила у першому шлюбі двох дітей. У неї вже немає ні надії, ні бажання мати спадкоємця. Вона стала дружиною Оттокара щоб уникнути нескінченних воєн, бажаючи пов'язати світом Богемію і Австрію. На її очах знатне сімейство фон Розенбергів затівали інтриги, розривали і без того слабкі узи її шлюбу з Оттокаром, щоб одружити короля на юній Берті фон Розенберг і стати ближче до трону. Однак з-за своїх корисливих планів Оттокар швидко відмовляється від дівчини, нітрохи не переймаючись честі її самої і честі її родини. У нього вже інші плани. Про це Маргарита розповідає графу Рудольфу фон Габсбургу, майбутньому імператору Священної Римської імперії, з гіркотою зазначаючи, як багато зла скоїв Оттокар. Благородна Маргарита, спадкоємиця древнього роду, змушена подарувати йому перед розлученням успадковані нею Австрію і Штирію, щоб не викликати нових кровопролить. Вона ще вірить у розум і людяність Оттокара.

Властолюбству Оттокара поки немає перешкоди і кордонів. Він мріє підкорити всю середньовічну Європу. Для своєї Праги він хоче того ж могутності та слави, якими користуються в XIII ст. Париж, Кельн, Лондон і Відень. Зміцнення потужності Чехії вимагає все нових жертв. Не сумніваючись в розумінні з боку Маргарити, Оттокар довірливо повідомляє їй, що «запустив руку» і до Угорщини, збираючись укласти шлюб з Кунігунда, онукою угорського короля. «Моя країна мене тепер і одружує і розводить», - цинічно заявляє він. Даремно Маргарита попереджає його, що неправедні справи зазвичай супроводжуються проявами злоби і зради за спиною переможця. Оттокар відчуває свою силу і вдачу, ворогів не боїться, а до людських доль байдужий.

Князі Священної Римської імперії направили до Оттокару посольство з пропозицією прийняти імперську корону, якщо на церемонії обрання імператора на сеймі у Франкфурті вибір впаде на нього. Але самовпевнений король не поспішає з відповіддю, «спершу нехай виберуть», потім вже він відповість. Ні він сам, ні його придворні, ніхто не сумнівається в тому, що оберуть його - самого сильного. Страх змусить зробити такий вибір.

А поки в тронному залі королівського замку під звуки фанфар зібралася строката Богемська знати і воєначальники, лицарі Австрії, Каринтії, Штирії. Татарські посли прийшли просити миру. Зі своїми дітьми та Кунігунда присутній король Угорщини. Всі прославляють Оттокара, всі поспішають довести свою відданість і проголосити його, ще не обраного, німецьким імператором.

Посли Священної Римської імперії і граф фон Габсбург під своїм заступництвом відводять з святкування небажану тепер тут Маргариту. Вони обурені жорстокістю і підступністю Оттокара.

Молода королева, красива «пихата мадярки» вже розчарувалася в своєму немолодому дружині, яку цікавлять лише державні справи. Кунігунда сумує за веселому батьківському двору, де їй із захопленням служили всі чоловіки королівства. З нею заводить інтрижку Цівіш фон Розенберг, поки не розкритий таємний ворог Оттокара, його придворний і довірений. Але жінки - це тільки засіб досягнення успіху для Оттокара, а в тому, що розумний Цівіш не посміє зазіхнути на честь короля, він впевнений. Як удар грому серед ясного неба для всіх звучить повідомлення про те, що на знаменитому сеймі у Франкфурті німецьким імператором обирається не Оттокар, а Рудольф фон Габсбург. Перемогла думка тих, хто обурився невгамовним владолюбством Оттокара, його нелюдськими вчинками, безправ'ям, твореним на підпорядкованих йому землях. Імперії потрібен справедливий государ, а не той, хто ходить по трупах.

Новий німецький імператор запрошує до себе Оттокара для обговорення необхідності повернення всіх тих земель, які були захоплені ним мечем або інтригами. Це буде справедливий і законний акт, що відповідає інтересам Священної Римської імперії. Але чому ж може відповісти імператорові богемський король, окрім як відмовою у зустрічі і загрозою нових кровопролитних воєн, які заміняють йому політику?

На Дунаї, на протилежних берегах стоять армії Рудольфа фон Габсбурга та Оттокара. У богемському таборі короля панує паніка, австрійці та штірійци перебігають на бік імператора. У безсилій люті Оттокар загрожує перетворити Австрію на безлюдну пустелю. Але сувора реальність змушує його, досвідченого воїна, визнати невідворотність мирних переговорів, запропонованих йому імператором.

Рудольф фон Габсбург - мудрий, дбайливий і справедливий правитель, він цілком позбавлений честолюбства, живе лише інтересами імперії і своїх підданих. Це повна протилежність Оттокару. За два місяці після свого обрання він зумів згуртувати навколо себе князів, він шанований навіть супротивниками. Щадивши самолюбство Оттокара, Рудольф пропонує для переговорів нічийну землю. Цівіш фон Розенберг вмовляє Оттокара продовжувати війну, обіцяючи перемогу. Після довгої внутрішньої боротьби Оттокар погоджується на переговори, переконаний єдиним відданим йому придворним - канцлером, який вважає, що тільки так Оттокар зможе зберегти свою честь і славу, позбавити країну від кровопролиття.

На зустрічі, в короні і збруї, гордовитий Оттокар опиняється в незвичному для нього положенні. Імператор твердо вимагає від Оттокара повернення того, що по праву належить імперії, в т, ч. Австрії. У цей час бургомістр Відня приносить імператору ключі від столиці. Добровільно приходять лицарі Штирії - шукати в імператора захисту