Богиня влаштовує допит рабині, вважаючи, що та свідомо обманює її. Вона намагається відібрати в Мелітта подаровану Фаон троянду, погрожуючи кинджалом. На крики Мелітта вдається Фаон. Він звинувачує Сафо в жорстокості і зверхності, називає «підступною Цирцеей». Сафо плаче, вражена. Мелітта шкодує свою господиню, кидається до неї, обіймає її коліна, пропонує віддати і троянду, і життя своє. Але Фаон, розібравшись у своїх почуттях, стає рішучим. Він іде, забираючи з собою Мелітта.

Залишившись одна, Сафо просить допомоги у богів і проклинає найстрашніший з людських вад - невдячність. Вона наказує Своєму Рамнесу відправити Мелітта за море, в Хіос, розлучити з Фаон.

Цей план порушує Фаон, який сам разом з Мелітта йде на човні в море. Дівчина не може опиратися коханому, але не відчуває і радості від втечі, їй шкода пані.

Сафо відправляє слуг навздогін за втікачами. Вона хоче поглянути в очі Фаон і запитати, в чому завинила перед ним, вона ще сподівається повернути його кохання. Закоханих повертають силою. Впевнений у своїх правах вільного людини, Фаон теж хоче подивитися в очі Сафо і зрозуміти її, повірити в те, що вона шкодує і готова пробачити. Але вона ховає свої очі від Фаона. Мелітта кидається до Сафо з благанням про прощення, як до люблячої матері. Але та різко відвертається і йде.

Фаон гнівно висловлює своє презирство Сафо, але отримує відповідь від Рамнеса, який вважає, що простий смертний не сміє судити «скарб Еллади», що любов до фаону.стала «єдиною тінню» у високій й прекрасне життя поетеси. А Мелітта у своїй жертовності готова знову стати її рабинею. = З'являється Сафо, в багатих шатах, з пурпурною мантією на плечах, з лавровим вінком на голові, із золотою лірою в руках - як при поверненні з Олімпіади. Велична і урочиста, сильна і мудра - зовсім інша Сафо, яка знайшла себе, знає, що робити. Вона звертається до богів з проханням дозволити їй «закінчити життя гідно». Потім благословляє закоханих як мати і друг і на очах у них з радісним криком: «Безсмертних - шанують, а люблять - тільки смертних!» - Кидається зі скелі в море. Велике горе присутніх. «Вона тепер на небо повернулася», - звучать слова Рамнеса.