у Франції. Сам Чацький переконаний, що «розумний» і «бадьорий» російський народ і його звичаї багато в чому вище і краще іноземних, але його ніхто не хоче слухати. Всі кружляють у вальсі з найбільшим ретельністю.
Гості вже починають розходитися, коли прожогом вбігає ще один старий знайомий Чацького, Репетилов. Він кидається до Чацькому з розпростертими обіймами, з місця в кар'єр починає каятися у різних гріхах і запрошує Чацького відвідати «секретний союз», що складається з «рішучих людей», які безбоязно міркують про «матері важливіше». Однак Чацький, що знає ціну Репетилова, коротко характеризує діяльність Репетилова і його друзів: «галасуйте ви і тільки!»
Репетилов перемикається на Скалозуба, розповідаючи йому сумну історію свого одруження, але й тут не знаходить взаєморозуміння. Лише з одним Загорецький вдається Репетилова вступити в розмову, та й то предметом їх обговорення стає божевілля Чацького. Репетилов спочатку не вірить слуху, але інші наполегливо переконують його, що Чацький - справжній божевільний.
Затримався в кімнаті швейцара Чацький все це чує і обурюється на наклепників. Його турбує тільки одне - чи знає Софія про його «божевілля»? Йому і в голову прийти не може, що саме вона розпустила цю чутку.
У вестибюлі з'являється Ліза, за нею плентається заспаний тюрмі ". Служниця нагадує Молчалину, що панночка чекає на нього. Молчалін зізнається їй, що доглядає за Софією, щоб не втратити її приязні і тим самим зміцнити своє становище, по-справжньому ж йому подобається одна Ліза.
Це чують тихо підійшла Софія і ховається за колоною Чацький. Розгнівана Софія виступає вперед: «Жахливий людина! себе я, стін соромлюсь ». Молчалін намагається відімкнути від сказаного, але Софія глуха до його слів і вимагає, щоб він сьогодні ж покинув будинок свого благодійника.
Чацький теж дає волю почуттям і викриває підступність Софії. На шум натовп збігається натовп слуг на чолі з Фамусова. Він погрожує відіслати дочку до тітки, в саратовську глушину, а Лізу визначити в пташника.
Чацький гірко сміється і над власною сліпотою, і над Софією, і над усіма однодумцями Фамусова, в суспільстві яких і справді важко зберегти розум. Вигукуючи: «Піду шукати світом, / Де ображеним є почуття куточок!» - Він назавжди залишає колись такої дорогої йому будинок.
Сам же засланні найбільше стурбований тим, «що стане говорити / Княгиня Марія Олексіївна!»