Короткий переказ твору Іду на грозу (Данило Гранін)

Спокійний перебіг робочого ранку в лабораторії № 2 порушив раптовий прихід шефа члена-кореспондента А. Н. Голіцина. Він зробив розноси співробітникам, а потім буркотливим голосом велів, щоб Сергій Крилов подав заяву на посаду начлаба. Запанувала тиша. Вважалося, що вакансію належить зайняти Агатова. У нього була репутація посереднього вченого, але непоганого організатора. До Крилову ж у цей ранок зайшов інститутський приятель - блискучий Олег Тулін, веселий, товариський красень і талановитий учений. Він приїхав до Москви домагатися дозволу на дослідження з літака, дуже ризикована. Генерал Южин дозволив з великим скрипом, але все одно у Туліна було відчуття, що інакше статися все-таки не могло - удача завжди супроводжувала йому. А ось Крилову - не супроводжувала. Поки Тулін був у генерала, честолюбний Агатов провів невелику інтригу, і в результаті Крилов пішов з інституту. Це крах у Сергія було далеко не першим. Оформивши розрахунок, він поїхав туди, де проводив взимку дослідні роботи. Разом з ним на озері працювала Наташа. Тоді Сергію хотілося, щоб все, що трапилося між ними, залишилося просто приємною нагодою. Тепер він знав, що без Наташі не може. Але на місці дізнався, що Наташа Романова, забравши сина, пішла від чоловіка, досить відомого художника. Адреси її не мав ніхто. У Крилова, на противагу Тулін, завжди все йшло через пень-колоду. На першому курсі він ледве тягнув з усіх предметів, і до нього прикріпили відмінника Туліна. Сергій схилявся перед здібностями Олега, Олег ж з радістю опікав нового друга. У Сергія прокинувся інтерес до науки. До кінця третього курсу Крилова виключили (він посварився з одним доцентом), не дивлячись на захист Туліна, який був тоді комсомольським ватажком. Старша сестра того ж Туліна влаштувала Крилова до себе на завод контролером ВТК, Тут голова його була вільна, і він обмірковував кілька глобальних фізичних проблем. Товариші по роботі і гуртожитку вважали його диваків. Але перестали, коли головний конструктор заводу Гатенян взяв його в своє бюро. Крилов почав друкуватися в технічному журналі, про нього почали говорити на заводі, пророкували швидку і блискучу кар'єру. Гатенян організував Крилову доповідь на семінарі в інституті фізики. Після цього хлопець подав заяву про звільнення. Там, в інституті, він вперше зрозумів, що таке справжні вчені. Вони здавалися йому сонмом богів. Сидячи верхи на звичайних стільцях, курячи пересічні сигарети, вони перекидалися фразами, зміст яких він міг би зрозуміти лише через годинник напружених роздумів. Юпітером серед цих богів був Данкевич. З часом Крилов став у Данькевича старшим лаборантом, потім науковим співробітником, і йому дали самостійну тему. Він сидів, оточений приладами, включав, вимикав, налаштовував - безперервно працював. Для щастя йому більше нічого потрібно не було.

Але поступово Крилову стало здаватися, що його шеф замахується на більше, ніж щось, що в змозі досягти, що робота зайшла в глухий кут і вони ніколи не доб'ються результатів. Спробував порозумітися. Повідомив, що хотів би зайнятися атмосферною електрикою. «Не знав, що вас цікавить швидкий успіх», - сказав Дан і підписав Крилову характеристику для річної навколосвітньої експедиції на геофізичному кораблі. Коли Сергій повернувся, то дізнався, що його дівчина Олена виходить заміж і що Данкевич помер, а гіпотези Дана блискуче виправдалися, відкриваючи величезні можливості. У цій новій ситуації заступник директора інституту Лагунов став возити Крилова з одного важливого наради на інше. Представляти солідним людям як учня Данькевича ... Попереду знову зажевріла можливість зробити кар'єру ... Але коли приїхав з Москви Голіцин, корифей в області атмосферної електрики, повідомив йому, що незадовго перед смертю Дан просив його взяти на роботу Крилова, сказавши, що той залишив затверджену і розпочату дисертацію. Вони славно працювали з Голіциним - до того моменту, коли старий запропонував йому посаду начлаба і пішов хід від Агатова. Розставання з Голіциним - і Крилов знову опинився не при справах. Знову допоміг Тулін: покликав працювати до себе, в Новозатверджений експерименті з управління грозою. Крилов вагався: багато чого в роботі Олега здавалося йому сирим і бездоказовим. Але ризикнути все ж варто було. І вони полетіли на південь з групою співробітників.

Грозову хмару порівнюють з електричною машиною, звичайним генератором. Але у хмари немає проводів, і незрозуміло, як воно «включається» і чому зупиняється. Працювати заважав курирував роботи Агатов - він категорично забороняв входити в грозову хмару. Формально він був правий, але поза хмари отримати вирішальні результати уявлялося складним. У якийсь момент Тулін знадобилося виїхати на ділове побачення. Керувати польотом повинен був Крилов. Поїхав Тулін з Женею, і закоханий в дівчину член їхньої групи Річард сидів байдужий, з зупиненими очима. Потім Крилов чітко пригадав, що, всупереч інструкції, парашут у хлопця валявся на кріслі.

Підсумок була зовсім благополучна. У польоті Агатов зауважив, що у приладів, з якими він працював, сіли батарейки, і перемкнув їх на живлення від батарей грозоуказателя. Покажчик знадобитися не міг. Адже вони не мали права заходити в грозу. Гроза раптово налетіла з заходу і замкнувся. Покажчик не працював, пілот не міг зорієнтуватися. Люди стали викидатися з парашутами. Річард кинувся витягати касети з записами приладів і помітив відгвинчені роз'єм живлення покажчика ... У салоні залишилися лише він