Короткий переказ твору Зелена пташка (Карло Гоцці)

З часу відомих подій, що супроводжували одруження Тартальї на явилася з апельсина дочки короля Антиподів Нінетто, пройшло багато років. Багато чого за ці роки відбулося в Монтеротондо. Спалені колись арапку Смеральдіна і Брігелла воскресли з попелу: він - поетом і віщуном, вона - побілівши душею і тілом. На Смеральдіна одружився Труффальдіно, який накрав на королівській кухні стільки, що зміг залишити службу і відкрити ковбасну крамницю.

Король Тарталья ось вже майже дев'ятнадцять років не показувався в столиці, воюючи з бунтівниками десь на околицях королівства. У його відсутність всім заправляла його мати, стара королева Тартальона. Стара злюбила Нінетто і, коли та народила Тартальї чарівних близнюків, хлопчика і дівчинку, наказала убити їх, а королю написала, що, мовляв, дружина його принесла пару щенят. У серцях Тарталья дозволив Тартальоне на свій розсуд покарати дружину, і стара королева живцем поховала бідолаху в склепі під отвором стічної ями.

На щастя, Панталоне не виконав накази Тартальони: він не зарізав немовлят, а, надійно загорнувши у клейонку, кинув їх у річку. З річки близнюків витягла Смеральдіна. Вона дала їм імена Ренцо і Барбарину і ростила як власних дітей.

Зайві їдці у будинку муляли очі жадібному і сварливим Труффальдіно, і ось в один прекрасний день він вирішує вигнати підкидьків.

Звістка про те, що вони не рідні діти і тепер повинні забиратися геть, Ренцо з Барбарину сприймають холоднокровно, бо дух їх укріплений читанням сучасних філософів, любов, людські уподобання та добрі вчинки пояснюють низьким себелюбством. Вільні, як вони вважають, від себелюбства, близнюки відправляються в глушину, де їм не стануть докучати люди дурні і настирливі.

На безлюдному березі брата з сестрою постає говорить антична статуя. Це цар статуй Кальмон, що колись був філософом і звернувся в камінь у той момент, коли йому нарешті вдалося зжити у своїй душі останні залишки любові до себе. Кальмон намагається переконати Ренцо і Барбарину в тому, що себелюбство аж ніяк не соромно, що в собі і в інших слід любити зображений образ Творця.

Молоді люди не слухають словами мудрої статуї. Кальмон, однак, велить їм йти в місто і кинути біля стін палацу камінь - це миттєво зробить їх багатіями. Він обіцяє близнюкам допомогу в майбутньому і повідомляє також, що таємниця їхнього народження розкриється завдяки Зеленої пташці, закоханої в Барбарину.

Ця пташка вже вісімнадцять років прилітає в склеп до Нінетто, годує і поїть її. Прилетівши на цей раз, вона пророкує швидкий кінець страждань королеви, говорить, що діти її живі, а сама пташка - зовсім не пташка, а зачарований принц.

Нарешті-то король Тарталья повертається з війни. Але ніщо йому не миле без невинно занапащене Нінетто. Її загибелі він не може пробачити ні собі, ні матері. Між старою королевою і Тарталей відбувається галаслива сварка.

Тартальона надихається на неї не стільки впевненістю у власній правоті та образою на невдячного сина, скільки пророцтвами і улесливими промовами Брігелла. Брігелла використовує будь-який випадок для виливів про їх - його самого і Тартальони - блискуче майбутнє на монтеротондском престолі; при цьому хитрун до небес звеличує давним -давно зів'ялі принади старої, якій нібито безроздільно належить серце бідного поета. Тартальона вже на все готова: і поєднати долю з Брігелла, і позбутися від сина, тільки от заповіт на користь судженого вважає недоречним, якщо їй ще багато років належить цвісти і сяяти.

Ренцо з Барбарину, слідуючи пораді Кальмона, приходять до королівського палацу, але в останній момент їх долає сумнів: чи личить філософам багатство? Порадившись, вони все ж кидають камінь, і перед ними на очах виростає розкішний палац.

Ренцо і Барбарину живуть багатіями у чудовому палаці, і займають їх тепер аж ніяк не філософські роздуми. Барбарину впевнена, що вона прекрасніше за всіх на світі, і, щоб краса її сяяла ще яскравіше, без ліку витрачає гроші на вишуканої вбрання і прикраси. Ренцо ж закоханий; але закоханий не в яку-небудь жінку, а в статую. Статую це - не створення скульптора, а дівчина на ім'я Помпея, яку багато років тому звернуло на камінь власне безмежне марнославство. Не тямлячи себе від пристрасті він клянеться не пошкодувати нічого, аби Помпея ожила.

Рухома любов'ю до прийомної дочки, в палаці близнюків з'являється Смеральдіна. Барбарину, для якої кохання - порожній звук, спочатку жене її, потім намагається відкупитися гаманцем золота, але врешті-решт дозволяє залишитися служницею при своїй персоні. Труффальдіно теж бажає жити в палаці підкидьків, але любов тут ні при чому: йому хочеться смачно їсти, досхочу пити і м'яко спати, справи ж в ковбасної крамниці йдуть з рук геть погано. Не відразу, але Ренцо погоджується взяти колишнього татуся до себе в служіння.

Мешканці королівського палацу здивовані новим сусідством. Брігелла - а він як-не віщун - бачить у Ренцо з Барбарину загрозу своїм честолюбним планам і тому навчає Тартальону, як погубити близнюків. Король же, вийшовши на балкон і побачивши у вікні навпроти красуню Барбарину, шалено закохується в неї. Він вже готовий забути нещасну Нінетто і знову одружитися, але, на жаль, Барбарину нітрохи не чіпають знаки найвищої уваги. Тут Тартальона покращувалися момент і каже їй, що найгарнішою у світі Барбарину стане, лише коли у неї буде співоче Яблуко