Короткий переказ твору Повість про пригоди Артура Гордона Піма (Едгар По)

Своє Оповідання Артур Гордон Пім починає з часу знайомства з Августом, сином капітана Барнарда. З цим юнаком він здружився в старших класах школи міста Нантакет. Серпень вже ходив з батьком за китами в південну частину Тихого океану і багато розповідав одному про морські пригоди, розпалюючи його бажання самому пуститися в море. Їм було близько вісімнадцяти, коли капітан Барнард в черговий раз готувався до відплиття в південні моря, збираючись взяти з собою сина. Приятелі розробляють план, згідно з яким Артур повинен проникнути на «Дельфін» і лише через кілька днів, коли повернути назад буде вже неможливо, постати перед капітаном.

Серпень готує другу таємне притулок у трюмі, заздалегідь доставивши туди їжу, воду, матрац і ліхтар із свічкою. Зручно розташувавшись в порожньому ящику, Артур проводить у притулок три дні і три ночі, лише зрідка вибираючись з ящика, щоб розім'яти м'язи. Друг його все не показується, і спочатку це не лякає Артура. Однак від спертого повітря, який час від часу стає гірше, він впадає в напівнепритомному стані, втративши лік часу. Їжа і вода підходять до кінця. Свічку він втрачає. Артур підозрює, що минуло вже кілька тижнів.

Нарешті, коли юнак вже подумки попрощався з життям, з'являється Август.Виявляється, на кораблі за цей час відбулися страшні події. Частина екіпажу на чолі з помічником капітана і чорношкірим коком підняла бунт.Законослухняних моряків, у тому числі капітана Барнарда, знищили - вбили і покидали за борт. Августу вдалося вціліти через симпатію до нього лотів Дірка Петерса - тепер юнак при ньому начебто слуги. Насилу знайшовши момент, він спустився до одного, захопивши трохи їжі і пиття і майже не сподіваючись застати того в живих. Пообіцявши навідуватися при кожній нагоді. Серпень знову поспішає на палубу, боячись, що його можуть вистачити.

Тим часом у таборі бунтівників зріє розкол. Частина бунтівників на чолі з помічником капітана має намір піратствували, решта - до них примикає і Петерс - воліли б обійтися без відкритого розбою. Поступово ідея піратства привертає все більшу кількість моряків, і Петерса стає на кораблі незатишно.Тоді-то Август і розповідає йому про захований в трюмі одного, на якого можна розраховувати. Утрьох вони вирішують захопити корабель, зігравши на забобонах і нечистої совісті бунтівників. Користуючись тим, що ніхто з матросів не знає в обличчя Артура, Петерс гримує юнака під одну з жертв, і коли той з'являється в кают-компанії, бунтівників охоплює жах. Операція із захоплення судна проходить відмінно - тепер на кораблі тільки вони троє і примкнув до них матрос Паркер.

Проте на цьому їх пригоди не закінчуються. Піднімається страшний шторм.Нікого не змиває за борт - вони добряче прив'язали себе до брашпиля, але на розбитому судні не залишається ні їжі, ні пиття. Крім того, Август важко поранений.

Після багатоденної негоди встановлюється штиль. Змучені, голодні люди перебувають у заціпенінні, мовчки чекаючи загибелі. Паркер несподівано заявляє, що один з них повинен померти, щоб інші могли жити. Артур в жаху, але інші підтримують матроса, і юнакові залишається тільки погодитися з більшістю. Кидають жереб - коротку трісочку витягує Паркер. Він не чинить опору і після удару ножем падає на палубу мертвим. Ненавидячи себе за слабкість, Артур приєднується до кривавого бенкету, Через кілька днів помирає Август, а незабаром після цього Артура і Петерса підбирає англійська шхуна «Джейн Гай».

Шхуна спрямовується на тюленячий промисел у південні моря, капітан також сподівається на вигідні торгові операції з тубільцями, і тому на борту судна великий запас бус, дзеркал, кресало, сокир, цвяхів, посуду, голок, ситцю і інших товарів. Капітанові не чужі і дослідні цілі: він хоче якомога далі пройти на південь, щоб переконатися в існуванні Антарктичного материка. Артур і Петерс, яких оточили на шхуні турботою, швидко оговтуються від наслідків недавніх поневірянь.

Після декількох тижнів плавання серед дрейфуючих льодів впередсмотрящий зауважує землю - це острів, який є частиною невідомого архіпелагу. Коли зі шхуни кидають якір, з острова одночасно відчалюють каное з тубільцями. Дикуни виробляють на моряків найвигідніше враження - вони здаються дуже миролюбними й охоче змінюють провізію на скляні намиста і просту господарське начиння. Одне дивно - тубільці явно бояться білих предметів і тому ніяк не хочуть наближатися до вітрил або, наприклад, до миски з борошном. Вид білої шкіри явно вселяє їм відразу. Бачачи миролюбність дикунів, капітан вирішує влаштувати на острові зимівлю - у разі, якщо льоди затримають подальше просування шхуни на південь.

Вождь тубільців запрошує моряків спуститися на берег і відвідати село.Гарненько озброївшись і давши наказ нікого в його відсутність не пускати на шхуну, капітан із загоном з дванадцяти чоловік, куди увійшов і Артур, висаджується на острів. Побачене там валить моряків у стан здивування: ні дерева, ні скелі, ні далі вода не схожі на те, що вони звикли бачити. Особливо вражає їх вода - безбарвна, вона переливається всіма барвами пурпура, як шовк, розшаровуючись на безліч струмуючих прожилок.

Перший похід в село проходить благополучно, чого не можна сказати про наступний - коли запобіжні заходи дотримуються вже не так ретельно. Варто було морякам увійти у вузьку ущелину, як навислі породи, які заздалегідь підкопали тубільці, обрушуються, ховаючи під собою весь загін. Врятуватися вдається лише Артуру з Петерсом, які відстали, збираючи горіхи.Опинившись з краю, вони вибираються з завалу і бачать, що рівнина буквально кишить дикунами, що готуються до захоплення шхуни.