Короткий переказ твору Капітан Фракасс (Теофіль Готьє)

XVII століття, час царювання Людовика XIII. У Гасконі, у напівзруйнованому замку ледь животіє барон де Сігоньяк, останній нащадок колись знатного і могутнього роду, молодий чоловік років двадцяти п'яти, «який легко б уславився красивим, якщо б зовсім не відмовився від бажання подобатися». Разом з ним злидні його розділяють вірний слуга П'єр, кіт Вельзевул, пес Міро і кінь Байард.

В один з дощових осінніх вечорів у двері замку, «цієї цитаделі великого посту» і «притулку убозтва», стукають актори бродячого театру і просять притулку. Як це прийнято, кожен комедіант має своє постійне амплуа, від чого і в житті найчастіше поводиться так само, як на сцені. Блазіуса - педант скрізь і у всьому; перший коханець Леандр - красень і фат; шахраюватий слуга Скапен манерами нагадує лисицю; хвалькуватий вояка Матамор, як і належить, «худий, костляв і сухий, як шибеник влітку»; кокетлива і самолюбива Серафіна виконує ролі героїнь ; поважна тітка Леонарда - «благородна мати» і Дуенья за сумісництвом; чарівна для чоловіків кокетлива субретки Зербіно «ніби зроблена з тіста, присмаченого сіллю, перцем і прянощами»; сором'язлива і чарівна юна Ізабелла виконує ролі простушек і на відміну від своїх товаришок не намагається привернути до себе увагу. Ізабелла «не засліплювала - вона полонила, що, безумовно, більш цінно». Глава трупи - Тиран, великий добряк, наділений природою «всіма зовнішніми ознаками лютості», від чого йому судилося грати Іродів та інших грізних царів.

З прибуттям цього строкатої компанії замок оживає: потріскують дрова в каміні, на столі з'являється їжа. Вперше за довгий час молодий барон відчуває себе щасливим. Слухаючи базікання акторів, він постійно кидає погляди в бік Ізабелли: барон закохався ...

Вранці комедіанти збираються в дорогу. Ізабелла, в чиїй душі також прокинулися ніжні почуття до Сігоньяка, запрошує його відправитися з ними - на пошуки слави і пригод. Закоханий лицар з радістю покидає похмурі стіни родового гнізда й у візку Феспіда слідує за своєю прекрасною дамою.

У придорожній харчевні актори зустрічають сусіда Сігоньяка, маркіза де Брюйер. Маркіз дізнається барона, але, зрозумівши, що той опинився у трупі через любов до Ізабелли, дає йому знати, що не збирається розкривати його інкогніто. Тим більше, що сам маркіз полонений кокетливою субретки і, бажаючи продовжити любовну інтрижку, запрошує трупу дати спектакль у нього в замку.

По дорозі до маркіза на акторів нападає колишній ватажок зграї, а нині самотній бандит Агосто, якому допомагає маленька злодійка і розбійниця Чікіто. Для залякування проїжджаючих Агосто розставляє вздовж дороги трупи своїх колишніх соратників, озброївши їх мушкетами. Однак відважному Сігоньяка не страшні ніякі лиходії, він легко обеззброює Агосто і розкриває його обман. Оцінивши вигадку, актори нагороджують винахідливого бандита парою пістолів, а Ізабелла дарує Чікіте своє намисто з перлів, заслуживши тим самим зворушливу вдячність маленької злодійки: дівчисько обіцяє ніколи не вбивати її.

Розіграна трупою Тірана в замку Брюйер п'єса має величезний успіх. Маркіз по вуха закохується в чарівну субретки, а Леандро вдається підкорити серце красуні маркізи де Брюйер. Проте - на жаль! - Його палке лист до маркіза перехоплено чоловіком, і той наказує слугам відлупцювати бідного гистрион палицями. Право змінювати подружнього обов'язку маркіз де Брюйер залишає виключно за собою.

Неабияк поповнивши свою скарбницю, актори залишають замок. Леандр потирає забиті боки. По дорозі їх фургон наздоганяє багата візок, прикрашена гербами маркіза де Брюйер. Слуги в лівреях маркіза відвозять гарненьку субретки - зрозуміло, з повного її згоди - до палкому прихильнику. По дорозі Ізабелла розповідає Сігоньяка сумну історію свого життя. Її мати, акторка, що грала в трагедіях королев, була не тільки дуже гарна собою, але й горда і завжди давала відсіч настирливого залицяльника. Лише раз серце її здригнулося, і вона поступилася могутньому і благородній вельможі. Плодом цієї любові з'явилася Ізабелла. Державні інтереси не дозволили вельможі одружитися з акторкою. Мати Ізабелли, не бажаючи нічим бути зобов'язаною віроломному коханому, бігла разом з маленькою дочкою і продовжила грати на сцені. Незабаром вона померла - зачахла від туги, і маленька Ізабелла залишилася в трупі Тирана, де її і виховали. Ім'я батька вона не знає, від нього у неї зберігся тільки перстень з фамільним гербом.

В дорозі акторів застає завірюха, під час якої гине Матамор. Трупа у відчаї - без комічного капітана неможливо зіграти жодної п'єси з їхнього репертуару! Бажаючи віддячити своїх нових друзів, Сігоньяк вирішується зайняти на сцені місце Матамора. Він заявляє, що скидає свій баронський титул, «ховає його в укладку, як непотрібне плаття» і бере собі ім'я капітан Фракасс!

На фермі актора Белломбра Сігоньяк успішно дебютує в ролі Фракасс перед селянами. Але попереду на нього чекає суворе випробування: у Пуатьє йому належить вийти на сцену перед знатної публікою, тобто кривлятися, розігрувати боягуза і фанфарон, зносити удари палицею від фатоватого Леандра перед рівними собі за народженням. Щоб подолати сором, Сігоньяк надягає картонну маску з червоним носом, що цілковито підходила до його образу.

Ніжне участь прекрасної Ізабелли допомагає Сігоньяка блискуче зіграти свою роль. Спектакль має шалений успіх. Тим більше, що в трупу повертається Зербіно, якій набридла роль коханки. Втім, слідом за нею є і маркіз: він не може відмовити собі в задоволенні бачити на сцені свою навіжену