Короткий переказ твору Поліфем і Галатея (Луїс де Гонгора)

Прекрасний рясний острів Сицилія, «ріг Вакха, сад Помони», золотяться його родючі ниви, як сніг біліє шерсть овець, що пасуться на гірських схилах. Але є на ньому наводить жах місце, «притулок для моторошної ночі», де завжди панує темрява. Це печера циклопа Поліфема, яка служить йому і «глухим чертогом», і темним будинком, і просторим загоном для його овечих стад. Поліфем, син владики моря Нептуна, - гроза всієї округи. Він ходяча гора м'язів, він настільки великим, що на ходу приминає дерева як билинки, а могутня сосна служить йому пастушим палицею. Єдине око Поліфема горить як сонце посеред чола, пасма нечесаних волосся «спадають брудно і врозліт», мешаясь з буйною поросллю бороди, що закриває груди. Лише зрідка він намагається причесати бороду незграбними пальцями. Цей дикий велетень любить німфу Галатею, дочка Доріда, морської німфи. Безсмертні боги щедро обдарували Галатею красою, Венера наділила її «принадністю Грацій всіх». У ній злиті воєдино всі відтінки жіночності, і сам Амур не може вирішити, що більш впору чудової з німф - «сніг пурпурний иль пурпур сніговий». Всі чоловіки острова шанують Галатею як богиню. Орачі, виноградарі і пастухи приносять на берег моря дари і покладають їх на вівтар Галатеї. Але в тому шанування більше пристрасті, ніж віри, і палкі юнаки марять про любов прекрасної німфи, забуваючи про денні працях. Але Галатея «снігу холодніше», ніхто не в силах розбудити в ній відповідне почуття.

Одного разу в розпал денної спеки Галатея засинає в чаші на березі струмка. У той же місце приходить юний красень Акід, стомлений палючим спекою - / «пил в волоссі, / піт на чолі». / Збираючись втамувати спрагу прохолодною водою, він схиляється над струмком і завмирає, побачивши прекрасну діву, чий образ подвоєний відображенням у воді. Акід забуває про все, його губи жадібно вбирають «кришталь текучий», в той час як погляд настільки ж жадібно впивається «кришталем застиглим».

Акід, народжений від чудової Сіметіс і козлоногого сатира, настільки ж досконала, як досконала прекрасна Галатея. Його вигляд пронизує серця як стріла Купідона, але тепер, побачивши краси Галатеї, він сам охоплений любовним томлінням. / «Так сталь / чарівний магніт знайшла / ...»

Акід не вирішується розбудити сплячу німфу, але залишає при царі. неї дари: плоди мигдалю, масло з овечого молока на очеретяних листі, мед диких бджіл - і ховається в гущавині. Прокинувшись, Галатея з подивом дивиться на підношення і ворожить, ким був той невідомий дарувальник: / «... ні, не циклоп, / не фавн / і не інший урод». / Їй лестять і самі дари, і те, що незнайомець шанує не тільки саму богиню, але і її сон, і все ж нічого, крім цікавості, не відчуває німфа, ніколи не знала кохання. Тоді Амур вирішує, що пора зламати її холодність, і вселяє їй любов до невідомого дарувальника. Галатея хоче покликати його, але вона не знає його імені, вона кидається на пошуки і знаходить в тіні дерев Акід, який прикидається сплячим, щоб «приховати бажання».

Галатея розглядає сплячого. Його краса, така ж природна, як краса дикої природи, довершує справу, розпочату богом любові: в душі Галатеї розгорається любов до прекрасного юнака. А той, як і раніше прикидаючись сплячим, крізь зімкнуті повіки спостерігає за німфою і бачить, що здобув перемогу. Залишки страху зникають, Галатея дозволяє щасливому Акід піднятися, з ніжною посмішкою манить його під крутою скеля, що вкриває закоханих у прохолодній сіни.

У той час Поліфем, піднявшись на високу скелю, безтурботно награє на сопілці, не відаючи про те, що дочка Доріда, відкинули його любов, не відкинула любові іншого. Коли до слуху Галатеї чути музику Поліфема, її охоплює страх, їй хочеться перетворитися на билинку або лист, щоб сховатися від ревнощів Поліфема, хочеться бігти, але занадто міцні / «лози рук / кришталеві», / звиті любов'ю. Галатея залишається в обіймах коханого. Між тим Поліфем починає співати, і гори наповнюються його / «все пепелящая гласом». / Акід і Галатея в страху біжать до моря, шукаючи порятунку, біжать «по схилах / крізь терня» «як заяча пара», / за якої по п'ятах мчить її смерть. Але Поліфем так зорок, що зміг би зауважити голого лівійця в безкрайній пустелі. Пронизливий погляд його жахливого ока наздоганяє втікачів. Ревнощі і лють велетня безмежні. Він / «вириває / з кручі гірської» / величезну скелю / і кидає її в Акід. З жахом дивлячись на розчавлене тіло коханого, Галатея волає до безсмертних богів, благаючи їх звернути кров Акід в / «чистий струм / кришталевий», / і вмираючий Акід приєднується до її благань. Милістю богів Акід звертається в прозорий потік, що біжить до моря, де він змішується з морською водою і де його зустрічає мати Галатеї, морська німфа Доріда. Доріда уболіває про мертвого зятя і нарікає його рікою.