Короткий переказ твору Векфільдскій священник (Олівер Голдсміт)

Англія, XVIII ст. Сімейство пастора Чарльза Примроз насолоджується безтурботним існуванням «в прекрасному будинку серед мальовничої природи». Головний скарб подружжя Примроз - шестеро чудових дітей: «сини - молодці, спритні й повні відваги, дві доньки - квітучі красуні». Старший син, Джордж, навчався в Оксфорді, середній, Мозес, навчався вдома, а двоє молодших, Дік і Білл, ще малюки.

Улюблена тема проповідей пастора Примроз - шлюб взагалі й найсуворіше одношлюбність священнослужителів зокрема. Він навіть написав кілька трактатів про одношлюбності, правда, вони так і залишилися лежати у книгопродавця. Він обожнює філософські диспути і невинні розваги і ненавидить суєтність, марнославство і неробство. Маючи деякий стан, він все, що дає йому прихід, витрачає «на вдів і сиріт».

Але от родину осягає нещастя: купець, який відав її станом, розоряється. Примроз з радістю приймає пропозицію прийняти невеликий прихід далеко від рідного Векфільда і закликає домочадців «без жалю відмовитися від розкоші».

Під час переїзду сім'я знайомиться з містером Берчеллом, людиною розумною, щедрим і ввічливою, але, по всій видимості, бідним. Він рятує життя Софії, яка впала з коня в бурхливий потік, і, коли Примроз гніздяться на новому місці, стає частим гостем у одноповерховому будиночку, критому соломою, - разом з фермером Флембро і сліпим флейтистом.

Нові парафіяни пастора живуть власним господарством, «не знаючи ні потреби, ні надлишку». Вони зберегли патріархальну простоту, із задоволенням працюють в будні і віддаються простодушному веселощів у свята. І Примроз теж «встають разом із сонцем і припиняють праці з його заходом».

Одного разу у святковий день з'являється містер Торнхілл, племінник сера Вільяма Торнхілл, «відомого своїм багатством, чеснотою, щедрістю і дивацтвами». Дядько надав майже весь свій статок і маєтку в розпорядження племінника. Дружина пастора, Дебора, і обидві дочки, спокушена розкішним вбранням і невимушеними манерами гостя, із задоволенням приймають його компліменти і вводять нового знайомця в будинок. Незабаром Дебора вже бачить Олівію одружена з власником всіх навколишніх земель, хоча пастор застерігає її від небезпек «нерівній дружби», тим більше що Торнхілл має вельми погану репутацію.

Містер Торнхілл влаштовує на честь панянок Примроз сільський бал і є туди в супроводі двох у «вищій мірі пишно виряджених осіб», яких він представляє як знатних дам. Ті відразу висловлюють прихильність до Олівії і Софії, починають розписувати принади столичного життя. Наслідки нового знайомства виявляються найбільш згубними, пробуджуючи марнославство, згасле за час простою сільською життя. У хід знову йдуть зниклі було «оборки, шлейфи та баночки з притираннями». А коли лондонські дами заводять мову про те, щоб взяти Олівію і Софію в компаньйонки, навіть пастор забуває про розсудливість в передчутті блискучого майбутнього, і застереження Берчелла викликають загальне обурення. Однак і сама доля ніби прагне стримати наївно-честолюбні устремління домочадців пастора. Мозеса посилають на ярмарок, щоб продати робочого жеребця і купити верхову кінь, на якому не соромно виїхати в люди, а він повертається з двома дюжинами нікому не потрібних зелених очок. Їх всучив йому на ярмарку якийсь шахрай. Залишкового мерина продає сам пастор, мнящий себе «людиною великої життєвої мудрості». І що ж? Він також повертається без гроша в кишені, зате з підробленим чеком, отриманим від благовидого, побіленого сивиною старця, ярого прихильника одношлюбності. Сім'я замовляє портрет мандрівному живописцю «в історичному жанрі», і портрет виходить на славу, та ось біда, він такий великий, що в будинку його рішуче нікуди прилаштувати. А обидві світські дами раптово їдуть до Лондона, нібито отримавши поганий відгук про Олівії і Софії. Винуватцем краху надій виявляється не хто інший, як містер Берчелд. Йому в самій різкій формі відмовляють від будинку,

Але справжні лиха ще попереду. Олівія тікає з людиною, за описами схожими на того ж Берчелла. Дебора готова відректися від дочки, але пастор, сунувши під пахву Біблію і посох, вирушає в дорогу, щоб врятувати грішницю. «Дуже порядно одягнений пан» запрошує його в гості і заводить розмову про політику, а пастор вимовляє цілу промову, з якої випливає, що «він відчуває вроджене відраза до фізіономії всякого тирана», але природа людська така, що тиранія неминуча, і монархія - найменше зло, бо при цьому «скорочується число тиранів». Назріває велика сварка, оскільки господар - поборник «свободи». Але тут повертаються справжні господарі будинку, дядько і тітка Арабелли уілмот, разом з племінницею, колишньою нареченою старшого сина пастора, а його співрозмовник виявляється всього лише дворецьким. Всі разом відвідують бродячий театр, і приголомшений пастор впізнає в одному з акторів Джорджа. Поки Джордж розповідає про свої пригоди, з'являється містер Торнхілл, який, як з'ясовується, сватається до Арабелли. Він не тільки не здається засмученим, бачачи, що Арабелла як і раніше закохана в Джорджа, але, навпаки, надає того найбільшу послугу: купує йому патент лейтенанта і таким чином спроваджує суперника у Вест-Індії.

За волею випадку пастор знаходить Олівію в сільській готелі. Він притискає до грудей свою «милу заблукалу овечку» і дізнається, що справжній винуватець її нещасть - містер Торнхілл. Він найняв вуличних дівок, що зображали знатних дам, щоб заманити Олівію з сестрою в Лондон, а коли затія провалилася завдяки листу містера Берчелла, схилив Олівію до втечі. Католицький священик звершив таємний обряд одруження, але виявилося, що таких дружин у Торнхілл не те шість, не