Короткий переказ твору Тітка Егоріха (Костянтин Воробйов)

Дія повісті відбувається в 1928 р. Оповідання ведеться від першої особи; оповідач згадує своє дитинство багато років по тому. Десятирічний Санька - сирота: батько загинув на громадянській війні, мати померла від тифу. Він живе в селі очеретинку з тіткою Егоріхой і дядьком Іваном. Тітка Егоріха, Тетяна Єгорівна, - не рідна йому тітка, але вони дуже люблять одне одного, і подобається їм одне і те ж: шепотітися по ночах, розповідаючи один одному денні новини; сьорбати борщ з миски, наповненою по самі вінця, - інакше невесело є; вони люблять, щоб все цікаве, що трапляється в очеретину, тривало довше, і не люблять одноденних свят; люблять гуляння, гармошку, хороводи. Дядько Іван, по-вуличному - Цар, Саньки доводиться рідним дядьком, він - брат його покійної матері , проте він - не працівник, він - «шалопутний, пришелепкуватий», і тому вони, напевно, самі бідні в селі. Тепер Санька розуміє, що тітка і Цар були чоловіком і дружиною, проте тоді це йому не приходило в голову, і якщо б він знав про це тоді, він, напевно, пішов би з очеретину, тому що така - Царьова - тітка стала б йому чужий.

Максим Євграфович Мотякін, по-вуличному - Моміч, сусід Саньки, тітки і Царя, допомагає їм вижити: приносить те борошна, то окіст, то меду; навесні оре їм город. Моміч вдів, у нього доросла дочка Настя. Дядько Іван не любить Моміч, і Санька зауважує, що шалопутнічает він тільки тоді, коли поруч Моміч: тоді він знімає штани і, звернувши до тітки оголений зад, голосно і швидко кричить: «Дяк-дяк-дяк!»

У Моміч згоріла клуня (сарай), яку потай підпалив Цар, розсердившись в черговий раз на тітку. Моміч згасити клуню не вдається, і нову клуню будують вони удвох з Санькою. З верху нової клуні Моміч показує Саньки світ, що оточує очеретинку: поля з чагарниками підлісків, луки та болота, а далі, на заході, - нескінченна зубчаста стіна лісу, яку разом з небом, хмарами і дують звідти вітрами Моміч називає дивним словом - Брянщина. У це літо у Саньки з п'ятдесятирічним Моміч зав'язується дружба.

Тітку Егоріху викликають у сільраду, і, повернувшись звідти, вона розповідає Саньки, що її вибрали делегаткою від усієї очеретинку і завтра на сельсоветской бричці повезуть в Лугань. У Лугані їй пропонують переїхати жити до комуни: «Все, Сань, під духові труби, і лягати, і вставати, і снідати, і обідати», - розповідає тітка. На другий день за ними приїжджає віз, і в останній момент вони вирішують взяти з собою Царя: «Що він тут один буде сичевать?»

Життя в комуні виявляється не такою чудовою, як вона представлялася Саньки з тіткою. На першому поверсі двоповерхового панського будинку у великому залі, розгородженому двома рядами мармурових колон, стоять ліжка: праворуч сплять жінки, ліворуч - чоловіки, всього дев'ятнадцять чоловік. Тітку призначають кухарем, і вона з ранку до вечора варить горох - єдину пишу комунарів. Через деякий час, втомившись від голодної Комунарської життя, Санька пропонує тітки повернутися в очеретину, але тітка вважає, що повертатися соромно. Однак через кілька днів у комуні з'являється Моміч, і Санька з тіткою, залишивши в колишньому панському будинку привезений ними скриня зі своїм немудрящий добром, потайки виїжджають з комуни на Момічевой возі. А через кілька днів повертається додому і Цар.

На четвертий день масниці Камишинський баби відправляються до церкви, з якої напередодні зняли хрест і на його місце поставили червоний прапор. Баби кричать і галасують: вони хочуть, щоб хрест повернули на місце, і раптом Санька, який теж прибіг на площу, бачить, що від сільради прямо на баб мчить вершник - це міліціонер Голуб, про якого говорять, що він ніколи не буває тверезим. Баби кидаються врозтіч, і тільки тітка залишається стояти посеред площі, піднявши руки до морди Голубовського коня; кінь встає дибки, раптом лунає постріл, тітка падає. Санька з криком «Голуб тітку вбив!» Вбігає в будинок до Моміч, вони вдвох біжать на площу, і ридаючий Моміч несе на витягнутих руках тіло тітки.

На другий день Моміч з Санькою йдуть на цвинтар і вибирають місце для могили - під єдиним на весь цвинтар деревом. Санька з Царем, сидячи на санях по обидва боки труни, їдуть на цвинтар, Моміч всю дорогу йде пішки. Повернувшись із похорону, Санька ховає в скриню всі тітчин речі і всі речі, з тіткою пов'язані. Живучи удвох з Царем, вони не метуть підлогу, не виносять помиїв, і хата швидко паршівеет.

Під вікном Момічевой хати висить рушник і стоїть блюдо з водою: тітчин душа шість тижнів буде тут літати, і треба, щоб їй було чим вмиватися і втиратися. Моміч кожен день кудись їздить, повертається пізно. Потім Санька дізнався, що Моміч шукав в Лугані управи на Голуба, проте Голуб йому сам зустрівся. Одного разу, поглянувши у вікно, Санька бачить у дворі підводу і кінних міліціонерів. Коли Моміч забрали, в очеретину було багато чуток про його зустріч з Голубом, але про що вони говорили, не знав ніхто. Тільки Голуб з'явився в Лугані пізно вночі зв'язаним, а наган і шаблю нею, розламані на шматочки, міліціонери знайшли потім на кобилу ярку.

Настає літо. Цар