Короткий переказ твору Нові страждання юного В. (Ульріх Пленцдорфа)

Починається повість з декількох повідомлень-некрологів про смерть від розряду струму сімнадцятирічного Едгара Вібо. Потім відбувається діалог матері і батька загиблого юнака. Ці двоє розлучилися, коли їхньому синові було лише п'ять років. З тих пір батько ні разу його не бачив, за винятком одного випадку, коли син приходив інкогніто. З діалогу з'ясовується, що до пори до часу Едгар дуже добре встигав в училищі професійно-технічної освіти, а потім раптом, не порозумівшись з майстром-вихователем, все кинув і втік з дому. Поїхав з маленького провінційного містечка Міттенберга до Берліна і там, побалакати деякий час без діла, нарешті влаштувався в ремонтно-будівельну бригаду малярем. Оселився він у напівзруйнованому будиночку, призначеному на знос. Матері він вістей про себе не давав, а лише посилав записані на магнітофонній стрічці монологи своєму дружку Віллі.

Батько Едгара, бажаючий побільше про нього дізнатися, оскільки пояснення матері не задовольняють його, розпитує тих, хто коли небудь дружив з його сином, або разом працював, або просто випадково коли-небудь зустрічався.Так він знаходить магнітофонну стрічку. І дізнається про життя та проблеми сина вже після його смерті. Наприклад, про те, що Едгар пишається, і не раз підкреслює це, що веде своє походження від французьких гугенотів, що він лівша, якого довго, але безуспішно намагалися зробити правшею, що він любить сучасну музику, особливо джаз, що з усіх штанів воліє джинси, а в області літератури вище за все ставить романи «Робінзон Крузо»«Страждання юного Вертера» і «Над прірвою в житі»

Едгар Вібо, так само як і Холден Колфілд з роману Селінджера «Над прірвою в житі», дуже ранимий, йому важко знайти спільну мову з оточуючими його людьми, він ненавидить фальш. Випадок зближує його з дітьми з дитячого саду, який розташований поблизу від його розвалюється будинку.Подружившись з цими дітьми, Едгар виявляє в собі здібності вихователя.Вручаючи кожній дитині по кисті, він вчить їх живопису, і всі разом вони створюють на стінах дитсадка своєрідне художнє полотно. Едгар вважає себе художником, але, на жаль, цього ніхто не розуміє, людям всі його картини здаються мазаниною. Ну а що стосується «страждань» молодого Едгара Вібо, то вони починаються, коли він знайомиться з вихователькою цих дітей.Незалежно від того, як звуть її насправді, він охрестив її Шарлоттою (скорочено Шерлі), на ім'я героїні роману Гете, який дорогий йому до такої міри, що він буквально не розлучається з ним ні на хвилину. Причому на магнітофонній стрічці, яку він посилає Друга Віллі, Едгар нерідко цитує Гете, описуючи свої почуття до Шерлі, не називаючи джерела, і подумки уявляє собі, як у приятеля від такого пишномовного складу і від подиву лізуть на лоба очі. Цитує він рядки з роману і в розмові з Шерлі.

У повісті повторюється ситуація, описана в романі Гете. Шерлі, яка на чотири роки старший Едгара, чекає ось-ось повертається з армії нареченого, якого звуть Дітер. Нарешті той демобілізується, вступає до університету, щоб вивчати там германістику, і одружується на Шерлі. Однак, судячи з деяких мигцем загублений Едгаром зауважень, того цікавить не стільки філологія, скільки можливість зробити собі кар'єру завдяки громадській роботі. Він нудний, він вже занадто дорослий, і, схоже, любов Шерлі до нього починає слабшати. Едгар двічі побував у них в гостях. Один раз він витягнув молоду подружню пару на природу постріляти з рушниці. Дітеру, однак, ця прогулянка доставила не дуже багато задоволення. Він, судячи з усього, почав ревнувати Шерлі до Едгара. Однак, підкоряючись пориву гніву, наступного разу він відпустив їх одних кататися на моторному човні. Погода була похмура, потім пішов дощ, Шерлі і Едгар вимокнули, замерзли, і в якийсь момент, притиснувшись один до одного, щоб зігрітися, не встояли перед спокусою. Ця їхня зустріч виявилася останньою.

Саме до цього періоду життя головного героя відноситься початок його роботи в ремонтно-будівельній бригаді. Оскільки юнак він не ординарний і часом буває колючим, притирання до трудового колективу у нього йде зі скрипом. Особливо складно йому жити із жорстким бригадиром. Виникає конфлікт. Положення рятує літній майстер Заремба, більш чуйний, більш мудрий, ніж поривчастий бригадир. Заремба розуміє, що Едгар не якийсь там вертопрах, який бажає отримати гроші, нічого не роблячи, а серйозний юнак, з характером. І літній робітник переконує про це своїх колег. Однак саме в цей час у Едгара виникла ще одна проблема. Покинутий будинок, в якому він жив, нарешті вирішили знести. Значить, потрібно було кудись їхати. Але куди? Не в Міттенберг ж. Цього він боявся найбільше. Провінційні містечка особливо важко діють на психіку юнаків начебто Едгара. А час між тим підтискав. Приятель Віллі видав адресу Едгара його матері, і та мала ось-ось з'явитися до нього з візитом. Вирішення проблеми сталося несподівано.Працюючи в бригаді, Едгар звернув увагу на недосконалість існуючих пульверизаторів для розбризкування фарби і захотів ощасливити своїх колег винаходом більш досконалого апарату. Але тільки апаратом поєднав щось не так. Відчуваючи прилад, він замкнув струм на собі ...