Короткий переказ твору Орлеанська діва (Вольтер)

Дія цієї сатиричної поеми відбувається під час Столітньої війни між Францією і Англією (1337-1453). Деякі сучасники Вольтера говорили, що автор, висміяв Жанну д Арк, обійшовся з нею більш жорстоко, ніж єпископ міста Бове, який спалив її колись на багатті. Вольтер, звичайно, сміявся безжально, він показав Жанну зваблює, зобразив її в самих двозначних і непристойних сценах. Але сміявся він не над Жанною д Арк, не над тією дівчиною з народу, яка, щиро вірячи у свою патріотичну місію, послану їй Богом, повела французів на бій з ворогом і безстрашно зійшла на вогнище, залишивши історії своє благородне ім'я і свій людськи прекрасний вигляд.

З пісні першій ми дізнаємося, що французький король Карл VII закоханий в красуню Агнес Сорель. У його радника Бонно в затишній глушині є замок, туди-то, подалі від цікавих очей, і відправляються коханці. Протягом трьох місяців король потопає в млості любові. Тим часом, британський принц, герцог Бедфорд, вторгається до Франції. Гнаний бісом честолюбства, він «завжди верхи, завжди озброєний ... кров проливає, присуджує до плат, мати з дочкою шле на ганьбу солдатам». В обложеному ворогами Орлеані на раді воїнів і мудреців з'являється таємничий прибулець з небес, святий Денис, який мріє про порятунок Франції. Він каже «І якщо Карл для дівки захотів втратити честь і з нею королівство, я змінити хочу його доля рукою телиць, зберегла дівоцтво». Воїни піднімають його на сміх: «рятувати допомогою невинності фортеця - так це дурниця, цілковита безглуздість», і угодник поодинці відправляється на пошуки невинної діви.

Лотарингія подарувала Франції Іоанну, тут народилася вона, «жива, спритна, сильна; в одязі чистої, рукою повноті і мускулистої мішки тягає ... сміється, трудиться до вогника». Святий Денис відправляється з Іоанном в храм, де діва «в восхищенье сталеве надягає облаченье ... і марить славою». Іоанна на віслюку верхи у супроводі святого спрямовується до короля. По дорозі, під Орлеаном, вони опиняються в таборі сплячих, п'яних британців. Іоанна викрадає у прославленого воїна, Жана Шандоса, меч і широкі штани. Прибувши до двору, святий Денис закликає короля піти за цією дівою, майбутньої рятівницею Франції, яка з допомогою монарха вижене страшного і жорстокого ворога. Нарешті-то Карл пробуджений, відірваний від привабливих забав і готовий воювати. Разом з Іоанною він мчить до Орлеана.

Прекрасна Агнеса, терзалася ревнощами, у супроводі Бонно таємно слід за ними. Вночі на стоянці вона викрадає одяг Іоанни (штани Шандоса і панцир амазонки) і тут же в цьому вбранні потрапляє в полон до англійців, «в довершення знегод то був якраз Шандосов кінний взвод». Шандос, що присягнувся помститися ворогові, вкрали його обладунки, побачивши Агнесу, змінює своє рішення, його охоплює пристрасть ...

Іоанна ж з численним військом дає бій англійцям, що зазнали поразки. Французький полководець дюну, «як блискавка літаючи, ніде не поранений, рубає англійців». Іоанна і дюну «повпиваються власною, вони так швидко мчали, так дико з англійцями билися, що скоро з військом іншим розлучилися». Заблукавши, герої опиняються в замку Гермафродита. Це чаклун, якого Бог створив потворним і хтивим. Він цілує Іоанну, але у відповідь отримує могутню ляпаса. Ображений негідник наказує варті посадити обох незнайомців на палю. Несподівано з'явився чернець Грібурдон просить помилувати Іоанну, пропонуючи своє життя натомість. Його прохання прийнята. Опинившись в пеклі, в гостях у Сатани, Грібурдон повідав наступне. Він, намагався зганьбити Іоанну, раптом побачив осла, що спустився з небес і підхопив доблесного лицаря дюну, який, розмахуючи мечем, напав на Грібурдона, Чернець перетворюється на чарівну дівчину - і дюну опускає меч. Погонич, який був з ченцем заодно і стеріг Іоанну, побачивши красуню, спрямовується до неї, відпускаючи полонянку. Діва, опинившись на свободі, вистачає блискучий меч забутий дюну і розправляється з ченцем. «Рятувала незаймана честь свою, і Грібурдон, в блюзнірстві винуватий, сказав« пробач »земній буття». Осел, якому святий Денис вселив летіти в Ломбардію, відвіз дюну з собою, залишаючи Іоанну на самоті.

Отже, куди ж помчав летючий осел лицаря дюну? Він виявляється в дивному храмі Поголосу, де дізнається про засудженої до спалення Доротєї і поспішає їй на допомогу в Мілан. Кат вже готовий привести у виконання наказу інквізитора, але раптово на міській площі з'являється дюну і просить дівчину розповісти всім про те, в чому її звинувачують. Доротея, не стримуючи сліз, каже у відповідь: «Любов - причина всього мого смутку». Її коханий, ла Трімуйль, залишаючи рік тому Мілан і вирушаючи на війну, присягався їй у коханні, обіцяв одружитися після повернення. Доротея, усамітнившись, далеко від світла, переносила розлуку і приховувала від цікавих очей своє немовля, дитя любові. Одного разу її дядько, архієпископ, вирішив провідати племінницю і, незважаючи на сан і святість споріднення, почав її домагатися. На крики чинили опір Доротеї збіглася натовп, і дядько, вдаривши її по обличчю, сказав: «Її від церкви відлучаю я і з нею плід її перелюбу ... їх проклинаю я, служитель Бога. Нехай інквізиція їх судить строго». Так Доротея опинилася на місці страти. Безстрашний дюну вразив мечем воїна архієпископа і швидко розправився з його помічниками. Несподівано на площі з'являється Ла Трімуйль, і прекрасна Доротея виявляється в його обіймах. Дюну збирається в дорогу, він поспішає до Івана і королю, домовляючись із