треба поспішати засуджувати прагнення до слави. Пристрасть до слави жадає зовнішнього величі, а пристрасть до наук - величі зсередини. Мистецтва живописуют природу, науки - істину. Знання розумного людини не дуже великі, зате досконально. Їх потрібно докладати до практики: знання правил танцю не принесе користі людині, ніколи не танцював. Але будь-який талант треба виховувати.
Скупість - дітище безглуздого недовіри до обставин життя; пристрасть до гри, навпаки, народжена безглуздою вірою в випадок.
Батьківська любов нічим не відрізняється від любові до самого себе, бо дитина в усьому залежить від батьків і пов'язаний з ними. Але у дітей є самолюбство, тому діти люблять батьків менше, ніж батьки - дітей.
Домашні тварини хвалять наше самолюбство: ми уявляємо, що папуга любить нас, цінує нашу ласку - і любимо його за цю перевагу над ним.
Дружню приязнь народжує недосконалість нашої сутності, а недосконалість самої цієї приязні веде до її охолодження. Ми страждаємо від самотності, а й дружба не заповнює порожнечі. В юності дружать ніжніше, в старості - міцніша. Низький душею той, хто соромиться дружбою із заплямованою себе людьми.
Про кохання. Цілком можлива і любов, вільна від грубої чуттєвості, але ока нечасто. Людина закохується в створений ним образ, а не в реальну жінку. Взагалі ж у любові головне для нас - якості внутрішні, душа. Не треба плутати любов з дружбою, бо дружбою править розум, а любов'ю - почуття. Не можна про людину судити по його обличчю, куди цікавіше дивитися, які особи йому подобаються більше за інших.
Співчуття - почуття, у якому печаль змішана з приязню. Воно безкорисливо, розум над ним не владний.
Про ненависть. Ненависть - глибоку зневіру, яке відвертає нас від того, чим воно викликано - у це почуття входять і ревнощі, і заздрість.
Людина поважає все, що любить, в тому числі і себе.
Найголовніші почуття людини: бажання, невдоволення, надія, співчуття, боязкість, насмішка, замішання, подив. Але всі вони слабкіше любові, честолюбства і скупості.
Людина не може в загальному керувати пристрастями. заспокоїти їх не можна, та й не потрібно, тому що вони - основа і суть нашої душі. Але боротися з поганими звичками необхідно, а переможемо ми їх - на всі Господнього воля.
Книга третя. ПРО ДОБРО І ЗЛО ЯК Моральні поняття
Добром слід вважати лише те, що благотворно для всього суспільства, а злом - те, що для нього згубно. Інтересами окремої людини доводиться жертвувати. Мета законів - охороняти права кожного.
Доброчесність - це перевагу загального інтересу інтересові особовому; а корисливий інтерес - джерело будь-яких вад. Доброчесність не приносить людям щастя тому, що вони хибні, а пороки не приносять користі.
Велич душі - потяг здійснювати великі діяння, добрі чи злі. Тому інші пороки не виключають великих достоїнств, і навпаки.
Про мужність. Є багато різновидів мужності: мужність у боротьбі з долею, терпіння, хоробрість, твердість та інші. Але вони рідко зустрічаються все відразу.
Щирість - це вірність, не відає підозр і прийомів. Помірність говорить про душевному рівновазі. Розсудливість є здорова передбачливість. Діяльність - прояв неспокійної сили, лінь - спокійного безсилля. Суворість - ненависть до насолод, суворість - ненависть до пороків. Мудрість - розуміння суті добра і любов до нього.
Доброчесність - це добро і краса разом; наприклад, ліки гарні, але не красиві, і багато що є, що красиво, але не корисно.
Пан Круза говорить, що краса - це те, що наш розум сприймає як складне, але нероздільне ціле, це різноманіття в єдності.